аби під єго покришкою з'єдинити в одну національну цїлість Московщину і Русь-Україну. Слова „Русь“ до сеї цїли він тому не вживав, бо в Московщинї слово „Русь“ серед простого народу не вживало ся, а натомість на Руси-Українї (а так само в сусїдних краях і в цїлій Европі) слово „Русь“ означало тодї лише нашу, властиву Русь-Україну. В цїлій Европі знали, що „Русь“ се край над Сяном, Бугом, Днїстром і Днїпром, а за те Московщину називано тодї в Европі не инакше як „Московщиною“ (по латиньски: Moscovitia, по нїмецки: Moskowitien і т. д.). Якби Петро Великий був приняв назву „Русь“ яко назву своєї московскоі держави, то через се настало би було баламуцтво, не пожадане для его полїтичних замірів, бо люде могли-би були собі думати, що Московщина се часть нашої, властивої Руси. Тимчасом цар Петро I. бажав собі з'єдинити Русь-Україну з Московщиною в одно тїло, але так, щоби ясно було, неначе Московщина є осередком, а наша Русь-Україна лише наче прищіпкою до сего головного московского пня. Ось-тому хопив ся він того слова „Россія“, уживаного в тих часах деякими нашими церковними писателями (а не вживаного нї серед народу нашого, нї серед народу московского) та назвав тим словом цїлу свою московску державу, в якої склад входила вже і Україна з лївого боку Днїпра. Плян єго був ясний — аби під новою назвою злучити хитро в одно тїло Московщину і властиву Русь-Україну. Той сам плян переводила опісля також цариця Катерина
