їх народностий) не означувало цїлком ясно та без баламуцтва нашої землї і народности, бо не означувало докладно, про яку іменно „Русь“ іде мова: чи про Русь-Україну, чи про Білорусь, чи про Московщину. Зрештою слово „руський“ і „Русин“ за часів Хмельницкого вживає ся у нас головно у значіню віроісповіднім, а іменно каже ся „руська віра“, „руська церков“ і т. д., на означенє православної віри і церкви.
Натомість на полїтично-національне означенє нашого народу і нашої землї за часів Хмельницкого вживає ся правильно слова „Україна“. Такого слова вживає сам Хмельницкий, вживають тодїшні письменні Русини у листах, документах і лїтописях, вживають мілїонові маси народа у своїх історичних піснях. Нї в одній старосьвіцкій пісни, які сьпіває наш нарід, не згадує ся слово „Русь“, а в тисячах пісень згадує ся слово „Україна“. А треба знати, що ті піснї походять головно із того часу, як велике україньске народне повстанє під проводом Богдана Хмельницкого захопило весь наш нарід, зпоза Днїпра на сходї аж по Сян і Вислу на заходї. Тодї-то на поклик Хмельницкого весь наш нарід хопив за оружє, скинув із себе панщину та проголосив у себе „козацкі вольности“. Всї наші селяне (також і в Галичинї) прозвали себе „козаками“ та стали творити „козацкі полки“. Від Сяну аж поза Днїпро весь
