наш нарід почув ся нараз одним тїлом, одним „україньским“ козацким військом запорожским“, одною могучою і великою козацко-хлопскою „Україною“. Тому-то так часто в наших сїльских піснях побіч слова „козак“ згадує ся слово „Україна“ яко означенє нашої землї. Се відгомін тих славних днїв, коли весь наш нарід, як оден муж, став під рукою „великого гетьмана України“. Се знак, що разом з великим повстанєм цїлого нашого народу, коли на всїй нашій земли настав оден дух, сам нарід наш назвав всю свою землю Україною.
Від часів Богдана Хмельницкого назва Україна вже не тратить свого національно-полїтичного значіня — але навпаки стає чимраз частїйшою, між тим, як назва „Русь“ майже цїлком загибає. Ось-так по смерти Хмельницкого всї єго наслїдники-гетьмани підписують ся титулом „гетьман України“ або „гетьман війська україньского запорожского“. Всї козацкі лїтописї на означенє нашої держави гетьманщини вживають лише слова „Україна“, а секретар Хмельницкого, Зірка, в нагробнім слові, виголошенім над домовиною Хмельницкого, називає державу Хмельницкого „річпосполитою (републикою) україньскою“. В віршах і в театральних творах (драмах чи комедиях), які писали ся в тих часах у Київі, на означенє нашої землї вживає ся слова „Україна“, а на означенє нашого народу каже ся „україньскі люде“. Слова „Русь“ і „руський“ уже майже цїлком не стрічає ся; воно так,
