як-би загибло з руською, княжою державою. Лише в нашій Галичинї задержали ся ті слова в давнім значіню і в загальнім уживаню, а для чого так стало ся, про се розкажемо ще пізнїйше.
Як уже розказано, від часів Хмельниччини назва „Україна“ розширила ся на всю нашу національну територию (землю), набрала загально-народного, національно-полїтичного значіня і станула у нашого народу намість слова „Русь“. Як-же росийскі царі Петро I. і Катерина II. зачали супротив нашого народу хитро обдуману полїтику обмосковщеня Русинів і як в цїлях тої полїтики ті царі накинули цїлій своїй державі штучне імя „Россія“, а україньскому гетьманьству ще штучнїйше і прехитре імя „Малороссія“ та як ті царі боронили Москалям вживати слова „московский“ а намість того наказали Москалям вживати лише назви „русский“ — тодї назва „Русь“ і „русский“ в тих частях нашої землї, які підпали під власть московских царів, цїлком вже загибла. Натомість на означенє нашого народу і нашої землї в межах росийскої держави остали лише слова: „Україна“, „Українець“ і „україньский“ — так, що від 150 років на означенє нашої народности вживає ся в межах Росиї лише слова „Україна“ і „Українець“ (побіч урядових
