назв: „Малороссія“, і „Малоросс“, яких уживає лише правительство і правительственні газети). А стало ся се з слїдуючих причин:
Коли росийскі царі наказали своїм Москалям звати ся лише „русскими“, а московску мову лише „русскою“ мовою (а в яких цїлях се стало ся, то вже було розказане), тодї наш нарід в межах росийского царства, аби відріжнити свою народність від московскої, мусїв цїлком закинути слова „Русь“ і „руська“ мова (на означенє нашої землї і мови), а натомість мусїв уживати лише слів „Україна“ і „україньский“. Москалї — прямо кажучи — забрали нам силою старе слово „руський“ і присвоїли собі єго на означенє московскої народности і мови, а то в тій цїли, аби затерти ріжницю між нашим народом а Москалями. Можливо їм було забрати нам наше старе імя, але неможливо було затерти справдї ріжницю між Русинами а Москалями, неможливо було викорінити ріжницю мови, раси, звичаїв, письменьства, культури, історичної минувшини і національного почутя. Тому ті Русини, що підпали під росийску власть, для зазначеня своєї окремішности від Москалїв залишили до решти старе (і маловживане уже) імя „Русь“ і „руський“, а були приневолені вживати загально уже принятого і популярного та уживаного серед нашого народу імени „Україна“. В той спосіб в тій части нашої землї, що підпала під Росию, назва „Русь“ загибла цїлком, слово „руський“ присвоїли собі цїлком Москалї (пишучи єго з двома
