Як сказано повисше, лише в одній Галичинї заховали ся старосьвіцкі назви „Русь“, „Русин“ і „руській“ на означенє нашої народности і землї. У нас, в Галичинї, до нинї кажемо на свою землю „Галицка Русь“, себе називаємо „Русинами“, а свою мову „руською“ мовою. Коли-ж ми, Галичане кажемо „Русь“, то розуміємо під тим словом ту саму землю, яку наші братя з Росиї звуть „Україною“, се єсть всю землю, заселену нашим народом, але не розуміємо під тим іменем анї Білоруси анї Московщини. Значить: імя „Русь“ єсть у нас, в австрійско-угорскій части нашої землї (і лише у нас, в межах Австро-Угорщини), рівнозначне з іменем „Україна“. Чому-ж лише в Галичинї (а також в сусїдній, невеличкій Буковинї і за Карпатами, серед угорских Руснаків) заховали ся ті старосьвіцкі, княжі назви: „Русь“, „Русин“, „Руснак“ і „руський“ на означенє нашого народу і нашої землї?
Отже стало ся се з слїдуючих причин:
Наша Галичина (а так само Буковина і Угорска Русь) се найдальще на захід положені частки нашої Руси-України, а до того такі частки, що межують від заходу і від полудня з цїлком чужими, „неруськими“ народами: Ляхами, Словаками, Мадярами і Румунами (Волохами). Від 10-ого столїтя по Христі ті наші західні землї підпали під власть київско-руської, княжої держави і наслїдком того приймили вони поволи також імя „Русь“.
