Тим іменем „Русь“ і „Русини“ звикли їх від того давного часу звати західні і полудневі сусїди (Ляхи, Словаки, Мадяре, Румуни), особливо-ж Ляхи. А знов наші галицкі предки, сгикаючи ся раз-враз з чужими сусїдами (особливо з Ляхами) також привикли вживати на означенє своєї землї і народности імен „Русь“ і „Русин“. Натомість наші галицкі предки не потребували нїколи уживати якої иншої назви на означенє свого народу і не потребували занехувати імени „Русь“, бо по перше Галичина се край положений з цїлої Руси-України найдальше від Московщини, а по друге Галичина (враз з Буковиною і Угорскою Русию) се одинока частина нашої землї, що не підпала під власть Росиї. Галицкі Русини отже не бували в тім положеню, щоби через слово „Русь“ і „руський“ виходило яке непорозумінє що-до їх народности, бо не стикали ся з Москалями, котрі присвоїли собі назву „русскій“, і нїхто не накидав їм слова „Малоросия“ та „малорусский“, як се робили росийскі царі на Українї. Галицкі Русини здавен-давна прямо не знали, иншого „руського“ народу, анї иншої „рускої“ мови крім свого, полуднево-руського народу і крім своєї полуднево-руської мови, бо нїколи не стрічали ся вони з другим, чужим народом, котрий-би також звав ся „руским“, анї нїхто нїколи не пробував зробити їх насилу „мало-рускою" прищіпкою „вєлікарусскаво народа“ (т. є. Москалїв). Коли наші закордонні братя в Росиї прямо мусїли занехати імя „Русь“ і „руський“, а приняти лише імя „Україна“, аби тим способом відріжнити ся від „русских“ (т. є.
