від Москалїв) — то Галичане не мали цїлком сеї потреби зміняти своє імя і тому-то старе імя „Русь“ заховало ся у Галичинї. Коротко кажучи: де ми, Русини, стрінули ся з Москалями („русскіми“), там загибли цїлком слова „Русь“, „Русин“ і „руський“, а остали лише слова „Україна“, „Українець“ і „україньский“. Де-ж наш нарід не мав нїякого дїла з Москалями, там і не було баламуцтва через слова „Русь“ і „руський“, а через се й заховали ся там ті старосьвіцкі назви в уживаню по нинїшний день.
Крім того єсть ще дві причини, задля яких у нас, в Галичинї, заховали ся так довго старосьвіцкі назви „Русь“, „Русин” і „руський“, яко назва нашої національности. Ото по перше наша Галичина, будучи через 450 років провінциєю польскої держави, носила через увесь той час урядову назву „ruskie województwo“ або таки прямо „Ruś“. До Польщи належали (крім Галичини) також і инші руські землї, але всї ті провінциї носили свої урядові назви від своїх головних міст (приміром: воєводство київске, брацлавске, канївске, піньске і т. д.). Одна лише Галичина не мала в польскій державі особливого імени від жадного міста, лише носила імя „Русь“ або „руське воєводство“ яко свою особливу назву. Та дивна проява вийшла звідси, що Галичина перша з усїх руських земель зістала прилучена до Польши (р. 1341) і більше як через 200 років, сама одна з цїлої Руси-України входила в склад польскої держави, поки аж р. 1569, через люблиньску унїю, і решту Руси-України не прилучено до Польши. Че-
