тяжкі часи народного занепаду, доки в 19-ім столїтю не прокинула ся (головно під впливом України) до нового житя. Коли отже Україна жила майже безпереривним, національним житєм — Галичина довгі часи була мертва. На чім станула вона за часів Хмельниччини, на тім стояла до половини 19-го віка. Галичина ішла отже на самім кінци нашого національного розвою. Тому вона заховала назву „Русь“. Ся стара назва сьвідчить, як позаду остала Галичина у національно-історичнім розвою поза Україною надднїпряньскою.
Ось-так перейшли ми історию назв „Русь“ і „Україна“ від найдавнїйших часів, які затямила память наших предків, аж до часів найновійших. Усе, що ми розказали, дасть ся зібрати коротко в слїдуючі точки:
1) Назви „Русь“ і „Україна“ майже рівно давні, бо назва „Русь“ з'являє ся уже в в 9-ім столїтю, а назва „Україна“ в 12-ім столїтю; виходить з того, що назви „Україна" не видумали жадні Ляхи, бо сю назву сотворив сам наш нарід ще в тих часах, коли були руські князі, а Ляхів у нас ще не було;
2) Обі ті назви повстали в осередку нашого народу, над середущим Днїпром, в околицях Київа;
З) Обі назви означали зразу лише малий простір землї над середущим Днїпром, в околицях Київа;
