4) Обі назви розширили ся опісля на великі простори землї, а то через се, що в давнинї київске племя „Русь“, а пізнїйше козацка Україна, відгравали головну ролю в полїтичнім і культурнім житю широких земель по обох боках ріки Днїпра;
5) Назва „Русь“ була зразу довгі віки назвою династично-державною, княжою; назва „Україна“ відразу була народною, бо серед самого народу зродила ся;
6) Назва „Русь“ аж по довгих столїтях стала приймати ся серед широких кругів народу яко назва національна, але разом з тим дістає вона аж три значіня, відповідно до сего, що витворили ся три „руські“ народи; назва „Україна“ приймила ся серед цїлого нашого народу дуже скоро в часах Хмельниччини;
7) Серед нашого народу, а так само у західно-европейских чужинців, назва „Русь“ означала лише наш, україньско-руський нарід, а в часах Хмельницкого стала вона у нас однозначною з іменем „Україна“;
8) Назва „Русь“, яко назва староруської династично-княжої держави, не мала цїлком національного значіня; коли-ж пізнійше присвоїли собі єї аж три, окремі, „руські“ народи, і коли через се дістає вона аж три окремі, національні значіня, тодї стає вона нездатною до відріжненя тих трех „руських“ народів від себе. Через се, аби уникнути непорозуміня, оден „руський“ нарід зачинає звати ся „Білорусами“, другий „Москалями“, а третий „Українцями“. — Натомість назва „Україна“ разом з своїм полїтичним розширенєм зискує чисто-
