Білорусів. Коли отже хтось в якій науковій або полїтичній статї ужиє слова „Русь“, то не все можна знати на певно, яку-то „Русь“ має він на думцї: чи ту давну, зложену з усяких славяньских і неславяньских племен — чи сучасну „Русь-Україну“ т. є. край, заселений Русинами.
Дальше назва „Русь“ має за собою ту невигоду, що вона вживає ся тепер лише в малій Галичинї, а натомість цїлком не вживає ся вже на великій Українї, в Росиї. В Росиї має вона лише давне значінє і в межах Росиї уживає ся слова „Русь“ лише в історичних книжках, на означенє давної, київско-княжої держави. Нїколи натомість не вживає ся в Росиї слова „Русь“ анї на означенє України, анї тим менше на означенє Московщини. Слово „Русь“ в межах Росиї завмерло. Так само слово „Русин“.
Ще більше невигоди і баламуцтва з словом „руский“ (у нас каже ся і пише ся звичайно „руський“, а у Москалїв „русскій“). В давних часах, тому 1.000 лїт, слово „русьский“ (так тодї писали) означало походженє з київского племени „Русь“ або приналежність до держави київских князів з роду „Русь“. Були отже „русьскі“ князї, а в тих князїв були їх піддані з ріжних племен — Славяне і не-Славяне — „русьскі“ люде. Цїлком що иншого значить се слово нинї, і то цїлком що иншого значить в Галичинї, а що иншого в Росиї.
В Галичинї означає се слово в нинїшних часах приналежність до нашого народу, до Русинів. Коли ми в Галичинї кажемо „руська мова“, то се значить наша, українь-
