ско-руська мова, а не московска, анї не білоруска. Натомість в Московщинї, і загалом в цїлій росийскій державі, слово „русский“ значить стілько саме, що „Москаль“ або „московский“. Коли в Росиї каже ся „русской язик“, то се значить „московска мова“, коли-ж там каже ся на чоловіка „ето русской“, то се значить: „се Москаль“. З того виходить таке баламуцтво, що як Москаль читає в наших галицких ґазетах слова „руський нарід в Галичинї не хоче стати Москалями“ — то він сам не знає, що думати. Він найперше дивує ся, що в Галичинї є якийсь „русской народ“, якісь видко „русскіє” (Москалї), такі самі як коло Москви. А далї не може єму змістити ся в голові, чому той „русской народ“ (нїби-то: Москалї) з Галичини має щойно ставати „Москалями-русскіми“, коли він уже ними т. є. „русскіми“ є. Вкінци дивно йому, як той „русской народ“ з Галичини може не хотїти бути таким „русскимъ“ (Москалем). А все те баламуцтво через се, бо у Москаля слово „русскій“ значить цїлком що инше, нїж у нас, в Галичинї. А знов наш Русин з Галичини, як зійде ся часом з Москалями або як читає московскі ґазети, то не може зразу зійти з дива, чого ті Москалї звуть себе „русскіми“ і свою мову „русскою“, а натомість нас звуть вони „хахлами“ і кажуть, що ми, галицкі Русини, цїлком не говоримо „па русскі“. Те непорозумінє знов виходить з того, що слово „руский“ инше значінє має у нас, в Галичинї, а цїлком инше в Росиї.
