От з сеї як-раз двозначности і з сего баламуцтва скористали ті росийскі висланцї-аґенти, що защіпили у нас т. зв. москвофільство. Користаючи з того двозначного слова „руский“, вони вмовили в деяких наших інтелїґентів, буцїм-то ми, галицкі Русини, а Москалї („русскіє“) то оден нарід, з одною мовою, одною істориєю і одною народною душею. Вони сказали так: Ви, Галичане, є „руский“ нарід, і Москалї також є „русской народ“. Отже се є оден нарід, що має дві відміни: одна „великоруска“, а друга „малоруска“. Ви, „Малоруси“ з Галичини, покидайте свою просту мову і приймайте нашу, паньску, образовану, „великоруску“. В той спосіб зросте єдність і сила „русского“ народу.
Але ті хитрі аґенти не згадували нї словечка про се, якого-то „руского“ народу сила зросте, коли ми, галицкі Русини, покинемо свою рідну, окрему мову і свою окрему, рідну народність та станемо „ґаваріть па вєлїка русскі“. Іменно вони не згадували нїчого про се, що тим способом зросте сила Москалїв нашим коштом, а ми, Русини, цілком загинемо, бо затратимо свою мову і народну окремішність. Дальше не згадували ті аґенти нї слова про се, що слово „руський“ вкрали Москалї колись, давнїйше від нас, що то слово „русикий“ мало в ріжні часи ріжні значіня і що нинї має воно ще два цїлком ріжні значіня: инше у нас, в Галичинї,
