Сторінка:Лотоцький О. Сторінки минулого. Частина 4.djvu/4

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

6

обставинах може ще, в тому чи іншому окремому випадкові, доведеться їм працювати. Досвід царгородський ледве чи не найбільш показний з сього погляду, бо Царгород, по закінченні світової війни, став саме базою безпосередньої на нашому терені акції — російської, і союзних переможців. Тут, на Босфорі, до якого так прагнули дістатись учасники Антанти, скупчилася інтелєктуальна і мілітарна сила колишньої Росії: провід тодішнього російського уряду, військовий провід Добрармії, широкий апарат політичної контррозвідки російської та — в тісному з нею контакті — союзної, увесь чималий апарат пресової служби — і все те на тлі численної маси політичних російських збігців з Московщини та з України, на якої території вони перед тим переховувались. Поруч з тим військові представники Антанти, що заступали в переможеній Туреччині представників дипломатичних, вже з традиції допомагали своїй колишній союзниці не лише військовими засобами, гойно перетранспортовуючи на українську територію військову амуніцію для Добрармії, але й іншими найрізнороднішими способами. А серед тих способів не останнє місце займали — пасивні чи й дуже активні — перешкоди діяльності українського дипломатичного представництва, що була скерована проти всемірно підпомаганої колишньої союзниці переможців. Повість про сі обставини української дипломатичної праці в столиці переможеної та по руках звязаної у своїх міжнародних чинах Туреччини, припускаю, не буде безпослідна для тих українських дипломатів, що, може, працюватимуть в аналоґічних умовах.

Для своєї праці, не міг я, на жаль, скористати із матеріялів українського Міністерства Закордонних Справ, до якого посилав, свого часу докладні доповіді з Царгороду; в моїм розпорядженні були лише уривки з тих доповідів, що випадково заховалися у мене по двадцятилітніх блуканнях, за яких так легко все розгублюється. Деякі корективи до прогріхів моєї памяти подали мені — мій колишній співробітник кн. Я. Токаржевський-Карашевич (він був моїм наступником в українському Посольстві в Царгороді та про час своєї там діяльности написав спомини, які буде видруковано окремо) і мої діти — дочка Оксана та син Борис; останній привів до порядку та скорегував документальні додатки до сеї книги. В розділі, що торкається діяльности Українського Посольства в Болгарії, користав я з цінних вказівок б. співробітника сего Посольства П. І. Сікори. На жаль, доля позбавила мене найціннішого джерела, з якого міг би черпати і факти, і потрібні корективи для своїх споминів, — вказівок моєї Дружини, світлій памяті якої присвячую і сю частину моїх спогадів, овіяних Її незримою участю.