в справі активізації жінки в політичному і господарському житті.
Вже 1931 р. на зборах, присвячених 5-річчю українізації газети «Комуніст», одна 60-річна колгоспниця, виступаючи, говорила: «Я тепер купила собі радіо, сижу вранці й увечорі і слухаю розпорядження нашої партії і робітничо-селянської влади, щоб все знати і керувати політичним і господарським життям колгоспу».
А от другий живий факт, який свідчить про фактичне звільнення жінки від економічної залежності за умов колгоспів.
До начальника політвідділу з'явилася колгоспниця зі скаргою, що її покинув чоловік, а в неї дитина 8 місяців; вона прохала, щоб начальник політвідділу вплинув на її чоловіка, щоб той повернувся жити з нею далі (сміх). І прийшла вона з іще однією колгоспницею, прийшла, товариші, не тому тільки, що економічно залежала від чоловіка, але й тому, що боялася, як оцінить цей факт громадська думка, — може люди будуть сміятись з неї. Начальник політвідділу вислухав її і дав їй дуже просту відповідь: «Нащо тобі здався такий чоловік, що з тебе знущається? У тебе є трудова книжка, є трудодні. Плюнь на нього. А оскільки у тебе мала дитина, я зроблю розпорядження, щоб на роботу тебе поставили в господарстві, бо тобі не можна відриватися від дитини. Чесно працюватимеш, виробиш достатню кількість трудоднів і будеш жити, кращого чоловіка знайдеш». Подивилась друга колгоспниця і каже: «Справді, Марусю, тому тобі на нього не плюнути?» І Маруся плюнула.
Я бачив цю колгоспницю згодом, через 4 місяці. Питаю її: «Як живете?» — «А що, каже, ходить тепер мій колишній чоловік, заглядає через тин та все до мене: «Марусинко, Марусинко». А я йому відповідаю: «Познущався колись з мене, а тепер іди під три чорти» (сміх, бурхливі оплески).
Ось вам, товариші, життьовий, побутовий, ніби не-
