Коли це хтось із-заду гукає:
— Параско! Ти чого розсілась серед дороги? Прийми цеберку!..
Прислухаюсь пільніше, і оказується, що по всьому вагоні лунає українська мова. Ну, точнісінько так, як на наших дачних потягах, коли їдеш на Мерефу або Деркачі. Піввагону зайняли, як тут кажуть, „хахли“ і ніскільки не думаючи, що вони знаходяться в РСФСР, говорять собі, хай нікому не буде страшно — ростовською, особливою руською мовою, що дуже скидається на харківську та полтавську говірку. Але, як відомо, та мова в нас зветься українською. Тут цього не знають.
Проте, звідкіля ж тут, у Ростові й біля Ростова, українці взялися? Колонізація ця почалась давно, а викликана вона суто-економічними причинами. Річ в тому, що донське козацтво, по своїй соціяльній природі, було далеко не однакове. В той час, як козаки з верхнього Дону жили, здебільшого, бідно, землі в них було обмаль, а земля та була часто невдобна, то „низові“ в більшій частині жили заможно. Це вони говорили, що
„У нас, на Дону, живут не по-вашему,
Не ткут, не прядут, не сєют, не жнут,
А хорошо живут!..“
Землі було багато, землі були вільні, і от сюди з України й сунули переселенці. Осіли вони, можна сказати, під самим Ростовом. На північ по Дону колонізація не йшла, бо, поперше, там сиділа суцільна маса козацтва, потім ішли такі ж переселенці з центральної Росії. Зате на півдні, в так званому Прикубанському степу, осідали цілі українські хутори й села, і, мабуть, важко
