було іноді сказати, кого більше тут — козаків, чи „городовиків”.
Але факт залишається фактом — кругом Ростова повно українців. А щоб не бути безпідставним, дозвольте офіціяльну справку дати. В Донецькій окрузі (центр — Ростов) налічується, за даними статбюра, 200 тис. українців, а шкіл українських на всю цю масу не то 16, не то 20, бо точно ніхто цього не знає.
Їдемо далі. Минаємо станції Гайдаш, Койсуч, Каяль. Та сама Каяль, де колись українських князів побили половці; та сама, про яку писав Шевченко:
З-перед світа до вечора,
А з вечора до досвіта
Летять стріли каленії,
Бряжчать щаблі о шеломи,
Тріщать списи гартовані.
В степу, в незнаємому полі
Серед землі Половецької,
Земля чорна копитами
Поорана, поритая;
Кістьми земля засіяна,
А кровію политая.
А зараз на пероні дівчатка продають молоко й гукають (теж по-„ростовськи“, а як хочете, то по-українському):
— Молока, молока! П'ятак стакан! Дядьку, беріть молоко!.. Свіже, хороше!.. П'ять копійок стакан!..
„Дядько“ випив молока і йде до вагона. Дівча кричить:
— Ну, як вам, дядьку, не стидно! А гроші?
А „дядько“ у відповідь:
