чудових краєвидів, що до них ми звикли в себе на Великій Україні.
Степ, степ і степ! Поки сягає око. Степ і небо. І той, і друге десь далеко зливаються, і не можна їх в далечині розрізнити. З маленького пригорбку видно на багато верстов.
Маячать станиці в імлі. Зрідка попадаються купи дерев, що не тільки не порушують одноманітности ландшафту, а навлаки — ще різче відтіняють її.
Тільки небо й степ. Та смуга колії. Степ рівний, зараз зелений, а небо зеленкувато-блакитного кольору, з купами білих хмар.
Ось хутір якийсь. Он отара овець. Он череда. Он одинокий вершник скаче по зеленому рунові. Тут річка блиснула своїм плесом, — береги врівні з степом, — покручена й срібною стрічкою, вигабливо розложеною, виблискує вона на зеленому килимі. Далі, коли підніметься сонце, стануть душні дні, — сонце вип'є воду, і від неї лишаться тільки окремі розрізнені болотця.
Потяг летить. Навколо ж степ. Тільки степ…
Річка Кубань ділить край на дві неоднакові частині. Праву, Прикубання, степову частину, і ліву, Закубання, гірську. Все вищесказане відноситься до Прикубання. Природа Закубання зовсім інша. Уже з Краснодару видно перші Кавказькі гори. Темно-синім пасмом тягнуться вони з заходу на схід. Головний Кавказький кряж в хороші дні, особливо — ясного ранку, можна бачити за 200 і навіть більше верстов, а Ельбрус буває видно іноді й за 300 верстов.
Кавказькі гори починаються на Кубані, недалечко від Анапи, невисоким кряжем, і чим далі на Південний Схід, тим вище виростають, розгалужуються, щоб потім вирости під саме небо. Вони стоять, ніби брами, між Чорним і Каспійським морем, перегороджуючи шляхи.
