— Кубань — це менша сестра України…
Що значить „сестра“, яка „сестра“, якої України „сестра“ — цього, звичайно, дід Теліга не пояснить. Але це вважається за голос народу. Хоча в цьому „голосі“ абсолютно ніякого ні політичного, ні практичного змісту немає.
Цей зміст є в інших. Вони кажуть:
— Ну, чого ж нам під „Москвою“ перебувати?.. Взяли б і приєднали до України. Тут же і зовсім близенько: Озівське море — і Україна!
Знов таки прихильники „приєднання“ не уточнюють цього. Це, так би мовити, патріоти, поборники України „від Сяну й Карпатів до Дону й Кубані“. І я гадаю, що для них все одно, до якої України приєднуватись: чи до Радянської, чи до буржуйської, аби, мовляв — до України.
Але тут випливає третій погляд, що його можна кваліфікувати, як застереження, як узаконення на віки віків кубанської „окремішности“. Я б назвав його „козачим“ поглядом, або, як тут кажуть, „свідомого козацтва“, яке не забуло, що воно походить від славних запоріжців і свою кревність з Україною визнає. Його можна висловити словами:
— Волим під Україну, але з одною умовою…
Ці „умови“ викрив і розвинув мені один із місцевих людей. Він казав:
— Взагалі, наші кубанські козаки великі місцеві патріоти. Вони вважають Україну за свою матір, але ніколи не погодяться на таке об'єднання, щоб Кубань обернулася в звичайну округу. Ну, коли хочете, на засадах федерації, навіть правильніше — конфедерації, то на це свідоме козацтво піде. Це так. А так, то й не нагадуйте!
Отже, це погляд „автономістів“. А мета „автономістів ? Темна та мета, як вода в річці Кубані. Варто тільки відзначити, що „автономісти“ ніколи й не згадують за „городовиків“.
