почасти з кочовників, а почасти з гірських народів, досить культурно розвинених і войовничих.
Загалом, Кубань, особливо Таманський півострів, колись зазнала високого розквіту культури, головним чином — грецької. Ще в VIII в. до христіянської ери, північні береги Понту Евксинського (Чорного моря), Меотії (Озівського моря) й Кімерійський півострів (Тамань) були заселені народом, що його греки звали кімерійцями.
В VI віці греки, вихідці з м. Мілета, поселяються на північних і східних берегах, засновують кілька великих міст, колоній і факторій, як Херсонес, біля теперішнього Севастополя, Ольвія — недалеко від м. Миколаєва; далі на березі Боспора Кімерійського (Керченська протока) Пантікапею — нині Керч, Теодосію, Апрі й Гераклею. На азіятському березі тієї ж протоки — Фанагорію, біля теперішньої ст. Сінної, Конос — нині ст. Таманська, Гермонасу, Гаргінію, Кімеріон, Ахілеум, Петрус і Коронсидаму; в усті Дону — Танаїс, на місці теперішнього Ростова.
Пізніше тут заснувалося могутнє Боспорське царство, що цар його Мітрідат Великий довго воював з Римом. Підчас Київського періоду України-Руси тут з'являються київські князі й засновують Тьмутараканське князівство, що було по суті своєрідною українською Січчю, куди тікали невдоволені. Сюди ходив Святослав воювати косогів і ясів в 967 р. В 1022 р. Мстислав Удалой теж на Кубані воює з косогами (черкесами). В 1068 р. князь Гліб міряє взимку Керченську протоку „од Тьмутаракани до Корчева“. В 1094 р. в наших літописах зустрічається остання звістка про цей край.
Як бачимо, цей край не був порожній, і в ньому завжди товпились різні народи, що зникали один по одному. Одні жили довго (скіти, сармати), інші
