мало; одні засновували могутні держави й залишали великий культурний слід, інші зникли навіть із пам'яти людської. В момент переселення запоріжців на Кубань, територію можна було вважати за черкеську. За тодішніми даними, тут, головним чином за Кубанню, жило різних черкеських племен 54.100 дворів з населенням 1.082.200 душ.
Козаки не мали ніякої охоти воювати з черкесами. Вони розселилися по степах і зайнялися скотарством, ловили рибу, били звіря, хліба сіяли мало. Черкеси культурою стояли вище за козаків. Між переселенцями й тубільцями встановились мирні відносини й жвавий торг. В цей час між черкесами точилась боротьба. Воювали дворяни й нарід. Руський уряд став на бік дворян і дав їм в допомогу дві гармати й кілька сотень козаків, завдяки чому дворяни на берегах річки Афіпса розбили „черкаських демократів“, коли так можна висловитись. Це втручання в громадянську війну гірських народів царських генералів поклало початок довгої боротьби, що забрала кілька десятиріч і десятки тисяч людей. Це тут відбувалась та боротьба, що її Шевченко, чи не єдиний із поетів, правдиво висвітлив, бо руські письменники тодішнього часу підходили до цієї боротьби здебільшого з патріотичного боку; він писав:
Отам-то, милостиві ми,
Ненагодовану і голу,
Застукали сердечну волю
Та й цькуємо… Лягло кістьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз… А крови… Напоїть
Всіх імператорів би стало…
Війна точилася. Козаки, що їм була дана назва „Чорноморського війська“, вічно ходили в походи,
