Ой, годі нам, чорноморці,
Худобу водити,
Ой, підемо, чорноморці,
За Кубань ми жити. Пісня.
Власне, цей розділ можна б було присолити, додавши такого підзаголовка — „присвячується всім кубанським патріотам“.
Хтось із тутешніх людей мені казав, коли я розпитував про класове розшарування в станиці:
— Нас, козаків, багато є таких, що стоять за старий порядок.
— А городовики?..
— Городовики — ті за Москву…
Ото ж мусимо визнати, що між „Россиею“ і Москвою є ріжниця: ріжниця ця проведена революцією. „Россия“ — це самодержавна влада, це старий порядок, це станичний отаман, це визиск городовика.
„Москва“ — це радянська влада, це новий порядок. Боюсь я сказати, що „всі“ козаки за „Россию“ і проти „Москви“, як не намагався де-хто це підкреслити. Але думаю, що і в „Москві“ чимало є друзів із козаків.
Та де тому доказ, що козакам за царів завжди було „добре“? Козаки своєї історії не знають, царат держав їх на „особом положении“ і за всяку ціну культивував їхню „окремішність“, трактуючи козаків, як „вірну опору“ престола. Він писав многословні реляції за їхні бойові заслуги, він велеречиво вславляв їхні „ратные подвиги“ на службі „родине“, про що, наприклад, свідчить напис на пам'ятникові в Краснодарі, поставленому на честь кубанцям і лінейцям в день сотих роковин існування кубано-чорноморського козачого війська.
