Шарапу й інших заарештованих теж скоро випустили. Він подає дуже цікавий побутовий штрих із цього приводу:
— Ну, панове, тепер до „Варшави“ (готель в Ставрополі) портеру попробувати, а потім до мамзелів… Пора… Довго постились, — закричав Грицько.
— Гайда!.. — відповіли І. К., Назарів і я.
— Панове, — заговорив раптом Кам'янський якимсь смиренно-жалісним шопотом, — сьогодні ж п'ятниця… Не слід… Підождіть… Ще вспієте… Це накличе нову біду…
Так „портером“ і „мамзелями“ й скінчилась би ця „революція“ козацької старшини, як би не „праведний“ майор Кам'янський.
…А козаків за Кубань переселяли.
На нових місцях було важко. 400 тисяч черкесів не скорились царям і вирішили краще покинути свою батьківщину й переселитись до Туреччини. Але не всі. Багато лишилось на місці. Військо, звільняючи край от горців, наряжало окремі команди, щоб розшукувати тих, що заховались у мало приступних нетрях та проваллях, і які не хотіли розлучатись із своєю рідною землею. Любов до батьківщини настільки була в них велика, що вони нерідко, забравшись в темну долину, порослу лісом та чагарником, там вмирали од холоду та голоду, з рушницею в руці, щоб пустити в напасника останню кулю, як помсту за своє вигнання.
Не дуже краще було й переселенцям — козакам. Худоба в них гинула, самі вони хворіли й не могли призвичаїтись до нової місцевости, а начальство їм дорікало піяцтвом та ледарством.
Жінки голосили на новому місці:
— Куди ти мене, чоловіче, завів? Пропала ж моя голівонька! Пропали дітки мої голуб'ята!..
Короленко, якого ми вже цитували, каже:
— Убійче підсоння й топографічні умови були
