причиною тяжких хвороб переселенців, і правий був чорноморський козак, що заявив, що для поселення людей вибрано місце „не преподобное“.
Але царат міг святкувати свою перемогу. Як там воно в салдатській пісні співається:
Если хочете мириться,
Мы вам место отведем,
За Кубанью поселиться
На аркане поведем.
Ой, греми слава трубой!
Мы дралися за Лабой,
По горам твоим, Кавказ,
Раздается слава о нас!..
Це, здається, був останній прояв незадоволення козаків. Далі царат повів так політику, що чорноморські козаки, як і вся країна, були міцно впряжені в царську державну колесницю. Вони й везли її, вони й поганяли непокірних.
Козаки стали слух'яною зброєю в руках царату й засобом реакції.
Країна була глибоко приспана. Але в надрах її нагромаджувалися сили, що зрештою вибухнули з страшною силою в 17 та 18 роках..
Якось я сидів з місцевим чоловічком, що добре, як мені казали, знає Кубань, і розмовляли про тутешні справи. Не пам'ятаю зараз, про що я його спитав, тільки він відповів мені:
— А знаєте, частина городовиків і зараз ще стоїть за старі козачі порядки.
— Багаті, мабуть, — перепитав я недовірливо.
— Ні, як раз біднота…
