козаки. До 1861 р. „городовиків“ було зовсім мало. Козаки вели первісне господарство й не потрібували багато робочих рук. Після скасування кріпацтва, коли селянин получив волю пересування, а господарство Росії, в тому числі й сільське, все більше й більше набирало товарно-капіталістичного характеру, — не втекла від цього й Кубань. На Кубань сунула маса селян, шукаючи заробітку, і багато їх тут осідало, то як орендарі, то як батраки, то як ремісники, то як торгівці, крамарі, то що.
Дорогу на Кубань селяни знали. Сюди тікали кріпаки, козаки їх охоче приймали, звичайно, не за-ради якогось там чоловіколюбства, а як дешеву робочу силу. Бувало й так, що місцеві хуторяни їхали на Україну й там у панів наймали кріпаків на роботу на 3 і 5 років.
Як зростав процент „городовиків“, можна бачити з таких от даних: в 1878 р. їх було — 17,9%; 1888 р. — 53,2%; 1898 р. — 56,4%: 1908 р. — 55,5%; В 1916 р. козаків лічилось — 1.367.212, городовиків 1.810.219, тоб то городовики представляли 57% всього населення. Таким чином, городовики складали більше половини населення, а правами ніякими не користувались, а до того ж їх ще й „гамселами“ прозивали, і козаки їх мало не за дармоїдів рахували, що сидять на козацькій шиї. Чи справді воно так?
Місцеві дослідники зовсім іншої думки про ролю городовиків у краю. Так один з них, Мельніков, пише: „городовики, як осілі, так і неосілі, разом з робітниками, що приходили лише на літо, є головними продуцентами сільсько-господарських цінностей. Без їхньої праці зовсім немислима була б розробка величезних обшарів области під хліб“.
Землю городовикам козаки здавали з великою охотою, бо це надзвичайно підняло цінність землі.
