З приходом „городовика“, край із скотарського і напівкочового обернувся в хліборобський; раніше Кубань сама ввозила хліб, а тепер стала справжньою хлібною фабрикою, що працювала на світовий ринок.
Прибутки від військових земель збільшились. І. Гольдентул в своїй книжці „Земельные отношения на Кубани“ наводить такі дані: в 1875 р. громадський капітал складав 130.206 крб., а в 1899 р. він виріс до 3.631.834 крб. На одну душу населення із цього капіталу приходилось в 1875 р. — 23 коп., 1898 р. — 7 крб. 41 коп.
Далі той же автор так характеризує ролю „городовиків“ у збагаченні козака:
— „С.-г. прогрес зробив значні зміни в житті козака. Натуральне господарство, що тепер стало товарним, принесло козакові гроші. Козак-станичник зажив заможніше. На хатах і навіть хлівах з'явились бляшані дахи (в 70-х роках навіть у панів будівлі були вкриті очеретом), меблів і начиння стало більше. Одних швацьких машин Зінгера в області розходилось на 100.000 крб., при чому більша частина припадала на долю козачого населення. Кількість с.-г. машин дуже збільшилась.
Відносно безземельних городовиків козаче населення стає колективним поміщиком. З „городовиками-хліборобами“ воно провадить уперту боротьбу…“
Ненависть козака до городовика пояснюється тим, що, завдяки зростові населення, на степу стало тісніше, і щоб запобігти сваркам, в сімдесятих роках громадську землю поділили на паї. Інертність козака, невміння вести не то що інтенсивне господарство, але хоч би одвикнути од хижацького способу господарювання, не дають йому можливости використати краще свій пай. Правда, городовик тут не при чому. Але відносно пастви
