Економічно козаки були вдвоє сильніші за городовиків. Так, на одну родину припадало худоби: у казаків 10,79 голів великої і 11,71 голів малої; у городовиків 3,63 великої і 3,7 малої худоби.
Щоб схарактеризувати різче економічний стан городовика, наводимо ще кілька даних[1]. Так, кількість хліба, що висівався й збирався на одну родину, була: у козаків посіяно 10,6, зібрано 81,64, у городовиків — 6,19, зібрано — 49,36.
Поліпшеного с.-г. знаряддя — одне знаряддя приходилось на кількість душ: у козаків — на 3,7, у городовиків, що мали посілість, — на 6,7, в городовиків, що не мали посілости — на 27,6.
В 1917 р. безпосівних господарств було в корінних — 38,801, у городовиків — 96.622, з посівами у корінних — 196.902, у городовиків — 76.161.
Цікаві дані про оренду. В тому ж 1917 р. було господарств у корінних на своїй землі — 111.387, на орендованій — 2.323; у городовиків на своїй землі — 2.993, на орендованій — 56.437.
З наведених даних ясним стає, в чиїх руках була економічна диктатура, і наскільки були праві козаки в своїх наріканнях на городовиків.
На самому початку я навів слова місцевої людини, що характеризували становище городовика. Дані й числа тільки ті слова підтвердили.
Одним словом, на Кубані, може як ніде в старій „Росії“, населення було різко поділено на дві частині: одна більша, економічно слаба, друга — сильна. Одна „посаженна плата“ чого була варта! „П'ятак“ — не більше й не менше. 60 крб. орендної плати за одну садибу, причому й бідний, і багатий, і купець, і батрак платили однаково.
- ↑ Дані беру з книжки І. Гольдентул — „Земельные отношения на Кубани“.
