Цього мало. Наприклад, громадські гамазеї для них також були закриті. Коли на козака спадало нещастя, то його стан був хоч і тяжкий, але не скрайній. Інша річ городовики. В той час, як козаки могли сподіватися на допомогу з боку влади, городовики могли надіятись лише на „доброчинність“. Вони не користувалися навіть даремно ліками із аптек, як козаки. Городовиків притискали і в користуванні церквою. Один із місцевих людей з цього приводу писав:
— Там, де не повинно бути ні класів, ні бідних, ні багатих — і там ріжниця!
А ось малюнок із станичного життя.
Підчас хресного ходу городовик хоче взяти нести корогву. Раптом ззаду він чує голос козака:
— А ти її справляв, городовицька твоя душа, що хапаєшся за неї?!
Одним словом, до моменту революції горючого матеріялу на Кубані було більше, ніж треба. Треба було тільки піднести сірника, щоб все запалало в полум'ї громадянської війни. Цим сірником став Жовтневий переворот у Ленінграді.
Ой, у полі жито
Копитами збито.
Ви їдете степом, рівним як море, і широким, як море. Тільки зелена пшениця під вітром коливається, та далеко в небі тополі вирізблюються, — то станиця. Станиці з усіх боків — праворуч, ліворуч, попереду, ззаду.
— Далеко? — питаєте візника.
— Та хто його знає. Коли верстов не з двадцять буде!
