„верхньої тисячі“ — багатих козаків, і станичний атаман порядкував по-старому.
Городовики шукали союзника, і союзник знайшовся — пролетаріят, що висунув гасло:
— Однакові права й землю городовикам!
Однак, і городовики, і робітники були слабі: не було в них озброєної сили, а в козаків те й друге було. Так діждали осени. В-осени, коли почався розвал фронту, почали йти звідти цілими частинами полки із зброєю, артилерією. Вертали й козаки.
Між старими й молодими козаками, оказалось виросла прірва. Старі про більшовиків говорили, а молодь відповідає:
— Мало я гнив в окопах, щоб іще з більшовиками воювати. Хай вона западеться, та ваша земля!..
Городовики ж, коли прийшли сини з рушницями, стали напосідати на своєму.
— Давай землю!.. Розкозачуй Кубань… Доволі!
І почалась боротьба. Власне, громадянська війна на Кубані розпочалась далеко раніш офіціяльного проголошення радянської влади на Кубані. Вона точилась у кожному хуторі, в кожній станиці. Місцевій більшовицькій організації прийшлось ці окремі партизанські вибухи організовувати, щоб дати відсіч контр-революції, що насувала на Кубань з півночи.
Жеребок було кинуто, і боротьба почалася.
Вона, ця боротьба, пройшла кілька етапів. Перший виступ для радянської влади не можна вважати за щасливий. Почавши наступ із Новоросійського, червоні загони були зупинені й частково розбиті, бо на боці білих було краще коман-
