дування й зброя. Прийшлось відступити, збирати сили, і тільки за другим разом, 14 березня 1918 р., червоні оволоділи м. Краснодаром.
Нова краєва радянська влада опинилась в дуже скрутному становищі. Від центру вона була одрізана, до Ростова наближались німці, в станицях далеко не все було гаразд. А до того ще багато було й анархічних елементів. I квітня 1918 р. відкрився II-й крайовий з'їзд рад, а з 11 квітня з'їзд примушений був перервати свою роботу, бо до Краснодару наближався Корнілов. „Корніловці“ несли з собою розправу вогнем і мечем. Ось як один із учасників описує „методи“ утихомирення, що їх практикували добровольці:
— Із хат ведуть чоловіка 50—60 розмаїто одягнених людей, багато в захисному, без шапок, без поясів, голови й руки в усіх опущені. Їх випереджає підполковник Ніженцев, підскакує, зупинився, — під ним танцює мишаста кобила.
— Хто бажає на розправу? — кричить він.
Вийшло чоловіка 15. Ідуть до знайомих людей, що стояли купкою, цокають замки рушниць. Минула хвилина. Донеслось — плі! Сухий тріск пострілів, — крики, стогін… Люди падали один на одного, а кроків за 10 по них… поспішно стріляли з рушниць… Впали всі. Замовкли зойки. Замовкли постріли. Де-хто з тих, що розстрілювали, розходились. Де-які добивали багнетами живих.
Не краще зустрічали й білих. — „Розпочалась партизанська війна, — писав білий журналіст, — і по добровольчій армії стріляли з перелісків, комишів, кущів, хат, садків, хлівів. Обстрілювали з кулеметів і гармат. Села, через які приходилось іти, були залишені населенням“…
На цей раз білим не вдалося взяти Краснодара, а самого Корнілова в ті пам'ятні дні було вбито на фермі гарматним пострілом.
