це пережиток ще тих часів, коли на Кубані було землі — „хоч залийся“.
В степовій частині ж і до цього часу збереглася переложна система. В гірській частині округи на нових землях спершу корчують ліс, випалюють це місце, і потім сіють кілька років підряд хліб, поки ґрунт не виснажиться. Тоді це місце лишається під сінокос, або толоку, а під хліб починають корчувати новий участок.
Як що порівняти наші врожаї з місцевими, то вони не дуже ріжняться. Так, за 10 років до 1920 р. середні врожаї були: озима пшениця — 63,4 пуд. на десятину, сонячник — 72 пуди, кукурудза — 80,8 пуд. Це мало, дуже мало. Однак, потенціяльні сили кубанської чорноземлі величезні, що показують хоч би й досвідні установи. Наприклад, озима пшениця може давати 144 пуди на десятину, а ярова — 114 пуд. В 1927 р. озимою пшеницею засіяно 685 тис. дес.
Ми тут не згадуємо про скотарство, садівництво та виноградництво. Під виноградниками на Кубані сотні десятин, і площа виноградників з року на рік збільшується, як і площа під садами. Природа щедро одарила місцевого хлібороба, і на шляху нового розквіту краю лежить одне — застарілі форми дореволюційної господарки. Де-хто з „упертих“ оглядається назад, — он як тоді добре було! Але більшість розуміє, що повороту до старого нема й не буде, — і молодь береться до землі по-новому. І вона, молодь, доб'ється свого…
Столиця Кубани — Краснодар (кол. Єкатеринодар) досить велике місто, з 144 тис. населення, збудоване по „воєнному ранжиру“, — вулиці прямі до одноманітности. Краща вулиця — Красна, що мала
