При мені в музеї відбувся такий діялог. Мій знайомий, що проводив мене, запитав у помічника завмузею:
— А де панцирі грецькі, що отут-о стояли?
— Це ви про які? Про мідні?
— Да, да! Ще на них грецький напис був!
— Не знаю… Тут були одні, але вони поступили із приватної колекції, і ми їх визнали за фальшовані. Я наказав їх прибрати.
Мій знайомий кип'ятився потім:
— Ви розумієте, мідяне грецьке військове вбрання з написом… В той час, як у культурній Европі цікавляться кожним рядком грецьким, у нас кажуть — підробка!..
Вулиці в Краснодарі чисті, але зелени мало. Зелень за містом. А коли вийдете до Кубани, то побачите гори, що синім пасмом простяглися ген-ген на схід. Перший кряж низький, за ним вищий, а піки третього кряжу тільки в ясну погоду видно…
Там, в льодовиках, бере свій початок Кубань, що потім несе свої води через увесь край.
В 7 верствах від Краснодара станиця Пашківська. Пашківська типічна прикубанська станиця — велика, до 18 тисяч населення, і не бідна. Прямо на станичному майдані, що має вигляд чотирьохкутника (в кубанських станицях все такі майдани), розсілась, як баба на торзі, велика церква, — видно, що козаки були усердні богові… Від майдану в усі боки побігли рівні вулиці. Будинки під шнур рівно, а за ними садки, виноградники.
В Пашківській я був як раз на другий день „великодня“. Дорога трамваєм, сади цвітуть, тут передмістя Краснодара, що так і зветься „Сади“.
