Однак, і в Краснодарі він нічогенький був. А особливо на чардаку пароплава, коли ми рушили. Доводилося держати кашкета руками, щоб не здуло в воду, а від холоду не боронило навіть пальто. Та я терпів усе, бо мені дуже кортіло побачити те місце, де було забито Корнілова.
Білі писали, що то німці забили Корнілова. Документально встановлено, що справа не так була. Бій точився чотири дні, і білі вже вдерлися в самий Краснодар. В цей час до червоних прибіг перебіжчик і вказав, що на фермі міститься штаб Корнілова. Вдалим пострілом гарматник смертельно поранив піонера білої Вандеї.
Тепер ніщо не нагадує тут колишньої боротьби. Ферма зелена, в тополях, — досвідне поле Краснодарського с.-г. інституту.
Виїхали на простір. Внизу каламутна Кубань, береги рівні, скільки око хапає, а ліворуч гори синіють.
— Як називаються?
— Чорні гори! А за ними головне пасмо!
Гори ніби зовсім близько, кілометрів 5, не більше.
— Е, то так здається. А станьте йти, то буде кілометрів 50, та ще й з добрим гаком.
Вітер міцнішає. Спускаюсь униз. Публіки мало. Нас двоє випадкових подорожніх, один сліпий пасажир і купа черкесів, що розмовляють своєю горловою мовою, — от і все. Пароплав невеличкий. З вікна видно отари овець, черідки худоби. Правий беріг — Кубань козача. Лівий — Адігейська автономна область.
Радянська влада віддала черкесам те, що заграбастав у них царат.
Через дві годині злізаємо на порожньому березі.
— От вам і аул, — каже мій знайомий.
