на північ — побачите Темрюцьку затоку; то Озівське море, а на ньому, як білокрилі чайки, байдаки під вітрилами. Повернетесь на схід — Курчанський лиман, а на ньому, човни рибалок. На захід — рудий прісний Ахтанизівський лиман, — і на ньому теж рибальські човни, човни, човни… А на південь і на південний схід — кубанські плавні жовті, а серед них срібною стрічкою Кубань повилась. Пароплав здається іграшкою.
З усіх боків Темрюк оточений водою. З двома морями сусідує. І туманять тумани над ним, віють довгі осінні вітри над ним, а літом у ньому і в його околицях стигне виноград, кавуни, дині.
Спеціяльно про дині. Мені казали знавці цього діла:
— Ах, дині! Які там дині! Слово чести, навіть у Туркестані таких ви не знайдете. І чого ви не приїхали до нас у серпні?
— У нас благодать. Хочете риби — є риба. Хочете моря — є море. Хочете купатись — купайтесь, скільки влізе. „Солоного“ купання хочете — є. „Прісного“ — теж є. Нам і курорта не треба…
Я обходжу гору. Внизу прослався Темрюк. А сама гора — кругла, а всередині западина з водою, — видно, жерло вулкана, чи що. На одному схилі натикаюсь на партію хлопців, що копають яму. Поруч уже дві викопані, — в них повно якоїсь рудої рідини, що тихо піниться.
— Нафта? — питаю.
— Еге ж…
Іду вище. Натикаюсь на чотири „блюваки“, правда, невеличкі. Серед полиню й сухої трави ви бачите в аршин або в піваршина заввишки горбочок, що ввесь час з нього булькає газ й тече чорний графітного кольору бруд.
Таких „блювак“ по всьому Таманському півострові багато розкидано.
