Потім показується „Великий Кут“ (Таманська затока), проїздимо комуну ім. Леніна й попадаємо в другу долину.
Але який контраст. Тільки що перед нами був зелений килим, а тут сірий одноманітний колір низькорослого полиню. І тільки. З обох боків гори, — схили їхні не круті, але ні трави на них зеленої, ні деревця.
Так з півгодини, або більше. Знову невисокий перевал, і знову долина. Тільки тепер не лише з одного боку море, а й з другого. І знову картина інша: лани, городи, окремі хутори, сади.
Як все-таки ми мало проїхали — і які контрасти!
Ми наближаємось до Тамани…
В Краснодарі мені казали:
— Глядіть же, не забудьте. Біля Тамани є гора Цимбали. Занотовано наукою, що вона викидала царські мармурові труни. Чого вони туди попали — невідомо. Просто під ногами у вас будуть руїни грецького міста — Кепі. Ліворуч руїни Фанагорії, столиці Боспорського царства, а праворуч — знаменитий Кімерійський вал, що про нього ще писав Страбон. Вал захищав від нападів диких народів, і рів його наповнювався водою…
Я махаю рукою:
— Ви скажіть, як там нащот культури, українізації, то що?
— І не кажіть… Це далекий кут. Слабо, слабо!
На жаль, мені не прийшлось усього цього перевірити. Правда, якісь ворота, прокопані прямо в землі до моря, і вал довгий при в'їзді в Тамань я бачив. Чи то Кімерійський вал, чи Фанагорія, не ручаюсь.
