Сторінка:Літературний ярмарок, 1929. – Книга шоста.pdf/77

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


ТЬОТЯ

— Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте… Так он вони хто, ваші українці! Тепер я розумію, що таке українська мова. Розумію! Австріяцька видумка, так?

ДЯДЬКО ТАРАС
Літературний ярмарок. 1929. Книга шоста. №06.jpg

— Зрозуміла, слава тобі господи, та, жаль тільки, задом… Та тому вже триста тридцять два роки, як написано першого слов'яно-руського словника… (Розгорнув свою записну книжку). Ось я нарочито записав собі, бо я все таке собі записую… (Надів окуляри). Ось… Поросята на базарі по руб тридцять, а чоботи в церобкоопі — двадцять сім карб… Ні, ось воно: найперший слов'яно-український словник 1596 року Лавріна Зизанія Тустановського: глаголю — мовлю, житница — клуня, заутреник — снідання, зижду — будую, злак — паша, месть — помста… А у вас тоді писаний словник був?.. Був — питаюсь?.. Дайте мені слова!

МАЗАЙЛО

— Мені слово!

МОКІЙ

— Мені, — я ще не скінчив… Галичина наша, українська земля, і галичани — наші брати українці, яких одірвали од нас, а нас од них…

ТЬОТЯ

— Слово даю Мині.

Мокій до батька:

— А твоя теорія, що українська мова є австріяцька видумка, була теорією російських жандарів і царського міністра Валуєва… Ти — Валуєвський асистент, папо!

Мазайло, взявшись за серце і заплющивши очі, немов прислухаючись:

— Нікому на вірю і не повірю, нікому в світі! Лише йому одному…