Культурне життя Радянської України в 1923-ім р.
ВЕСНА І ЛІТО (Кінець)
ПЕРЕХОДЯЧИ до короткого з'ясування літературного руху на Україні, до вказання головних його течій та їх ідеолоґії, треба зразу зазначити, що провідну ролю у йому починають чим раз більше і більше перебірати молоді ліві елєменти. Отже тепер загальний літературний фронт представляється приблизно так: На крайному лівому крилі стоять т. зв. панфутуристи з своєю деструктивно-конструктивною ідеолоґією, до центра тягнуть ґрупи „Гарт“ та „Плуг“, центральною ґрупою є також т. зв. київська ґрупа неокласиків, а на крайньому правому стоять незорґанізовано представники старшої літературної школи, як Кримський, Старицька, Черняхівська, подекуди Васильченко й ин.
Далі треба зазначити, що Харків, який є центром України, зачинає чим раз більше набірати значіння як важного культурного огнища, чим робить сильну конкуренцію Київу, а се знов вже завдяки „Гартові“ та „Плугові“, яких діяльність тісно звязана з харківським ґрунтом. Та наперед ближче про літературне життя Київа. Загально київський літературний фронт дуже розбитий, бо проти себе стоять дві крайні течії: до божевілля ориґінальні панфутуристи та стара школа. Гурт київських панфутуристів, які обсіли щоденник „Більшовик“, поповнився Яковом Савченком, який після довгого хитання, побувши в „Гарті“, прихилячись до неокласиків, опинився кінець кінцем у панфутуристів, вилаявши перед тим останніми словами й одних і других[1]. Розуміється, що в їх гурті далі панфутурист Михайло Семенко та Ґео Шкурупій. Ґрупа ся, хоч заявляє, що вона не тільки деструує, але й конструує, в дійсности веде тільки дезорґанізаційну працю. Центральною течією київського ґрунту є т. зв. неокласики (Зеров, Рильський, Филипович, Якубський). Ся ґрупа осталася і надалі найбільше живучою, оздоровляючою київське духове життя, ґрупою. І на її плечах лежить ціла вага літературної праці Київа, бо вони головно працюють по київських видавництвах. Одначе й ся ґрупа, особливо поет Рильський, сильно зачинає хилитися на ліво, як перехилився туди Тичина, Мик. Терещенко, а давніше В. Поліщук. Недавно мали вони свою літературну гутірку в помішенню Академії Наук, на якій виступав і М. Рильський, зачитавши свою нову поему „Чумаки“.
Територіяльно з Київом звязаний і новоутворений „Блок лівих майстрів у мистецтві“, в склад бюра якого ввійшли Марко Терещенко, Лесь Курбас, Лунин (російс. режісер), музики Вериківський та Буцький.
Більш одноцільним являється харківський літературний фронт. Обі харківські ґрупи, „Гарт“ та „Плуг“ не обмежились одначе тільки Харковом, а поосновували свої філії по цілій Україні від Харкова по Камянець Подільський. Спілка пролєтарських письменників „Гарт“ істнує від січня с. р. Головою спілки є В. Еллан (Блакитний), секретарем М. Хвильовий. Сюди зачисляються: В. Коряк, Сосюра, Косинка, Мик. Терещенко, Йогансен, надворний поет В. Поліщук, що написав недавно роман „Григорій Сковорода“, І. Кулик, Коляда й ин. До них ідеолоґічно клониться і П. Тичина, який одначе став останніми часами нецікавим. Він тепер на роздоріжжу і се певно несприятливо відбивається на його творчости. Поширює „Гарт“ свою діяльність на робітничі верстви, основуючи по містах свої філії. Засновано теж кооперативне видавництво „Гарт“, яке видало вже мініятюрними книжечками деякі з творів усіх майже своїх письменників. Друкує між нншим В. Коряка „Історію українського письменства“. Ґрупуються вони головно коло харківських „Вістей“.
Спілка селянських письменників „Плуг“ істнує з березня 1922 р. До бюра спілки входять С. Пилиленко як голова, та А. Панів як секретар. Згуртували вони коло себе біля З0-ти письменників Харкова, головно селянського походження, між ними: Сенченко, Вражливий, Божко, Копиленко, Голота, Шевченко. Ґрупа дуже діяльна й рухлива. Має філії в Валках, Полтаві, Лубнах, Елисаветграді, Винниці, Катеринославі, Камянці Подільськім. Сама харківська спілка улаштувала досі коло 80-ти вечірок. Поміщують свої твори головно в харківській „Селянській Правді“ а по змозі видають і окремо. Гуртуються коло харківського „Селянського Будинку“. Обі ці ґрупи ведуть досить дружно свою роботу і вони в значній мірі причинилися до оживлення провінції так що і там зачалася деяка літературна праця. В Харкові працюють теж далі проф. Плевако, що обіймив катедру, небіжчика Сумцова, Гнат Хоткевич, Сулима та ин.
На провінції більшу працю помітно в Полтаві, де почалася видавнича діяльність як „Плужан“ так і т. зв. „Молодого Робітника“. В Катеринославі працює критик проф. Петро Єфремов, що виготовляє студію про Л. Українку; тамже живе проф. Яворницький, що видає нові етноґрафічні матеріяли. Є тут теж зорґанізована молодь „Плуга“, між ними Тарасенко, Дроцик і и. В Камянці Подільськім є філіїі „Гарта“ і „Плуга“. Працюють поет Дніпровський, М. Драй, Хмара, Балицький, Черниш. Доходять теж вістки про Валки, Винницю й инші міста.
Ще про театри. Найбільшим у Київі є надалі Державний Український Театр їм. Т. Шевченка, що стоїть тепер під проводом Леся Курбаса. Театр сей, подібно як колись театр „Української Бесіди“ в Галичині, мандрує тепер по цілій Україні, бо київська українська суспільність не може його удержати. Є теж в у Київі театр ім. Михайличенка під керовництвом Марка Терещенка, що має свою театральну майстерню. Т. зв. Етноґрафічний Театр ім. Занковецької (був. Садовського) припинив свою діяльність. В Харкові є тепер: Державний Український Театр ім. І. Франка під керуванням Гн. Юри, що суперничає за першенство в театральнім мистецтві з Лесем Курбасом. Оце недавно обїздив він цілий Донбас, і то з великим успіхом. Є теж у Харкові Драматична Студія ім. Л. Українки. По провінції, по містах та селах, є сила-силенна драматичних любительських гуртків, або і слабі професіональні трупи.
Теж хорів є багато на Україні, бо Українець любить не тільки слухати співу, а й сам співати. У Київі й надалі найкращим хором є Державна Українська Мандрівна Капела під орудою Городовенка, що їздила недавно на всесоюзну сільськогосподарську виставку до Москви, де принято її по старому звичаю, як „малороссійскій хор“. Взагалі сама Москва мало що змінила свої погляди і своє відношення за час революції до инших національностей. Недавно улаштувала ся капела концерт, в якого проґраму ввійшли виключно галицькі композитори. Задля браку матеріялів не можна було показати що найкращого, а треба було брати се, що було під руками... Є теж в Київі і далі капела Давидовського, що недавно давала свій 1012-ий концерт; хор Дурдуковського, Вериківського, Козицького, шкільні хори і т. д. В Харкові є Державний Український Хор ім. Леонтовича та вокальний квартет під орудою Гната Хаткевича, що 28-го жовтня улаштував був вечір І. Франка. Ціле музичне життя України старається згуртувати Музичне Товариство ім. Леонтовича у Київі, якому влада передала будинок був. Музичного Інституту ім. М. Лисенка.
З нашого огляду виходить, що хоч видавничий рух за останнього півроку на Україні зменшився, за те поширився рух літературний. Суспільство зачинає ворушитись, будиться з кількалітнього духового летарґу. Як не мало зробилося за сей період, то всетаки чимраз більше опановує усіх почування і певність, що кошмар минулого вже пройшов і то безповоротно; що йдеться не до гіршого, а до кращого. Запорукою сього є зріст національної свідомости, напору якого не видержала тверда і неуступчива рука комуністичної партії. Вона мусила змінити тактику супроти нашого національного руху, переходячи в т. зв. українізаторську фазу.
Так! Тепер у нас усе йде під лозунгом „українізації“; нераз в лапках нераз і без них. А якої українізації більш буде, залежитиме в перішій мірі від нас самих.
Л. Волох
3. ХІ. 1923
- ↑ До них пристав теж проф. Пдігаєцький, хоч він ще й кокетує неокласиків.
