46 літопис 19мго січня 1924 були там і добре тямлять. Вони добре знали Тростина я зуб брали хо, АН отри
Написав Альфред де Віні
УЛО се в 1814-ім. Був початок року і конець сеї сумної війни, де наша нещасна армія боронила імперії й імператора, і де
Франція дивилась на боротьбу зі зневірою. Соасон саме здався прусакові Бюлову. | Сі- лезійська і північна армії получилися були там. Макдонала вийшов з Троа і покинув басен
іони, щоби при помочи своїх 30 тисяч людей поставити свою оборонну лінію межи Ножан і ї Монтеро.
Ми мали наступати на Ренс, що його ператор хотів добути назад. Пора була непри- вітна і дощ не уставав. | День передтим ми стратили одного вищого офіцера, котрий про- вадив полонених. Росіяне"заскочили і убили його попередної ночі, і вони визволили своїх товаришів. Наш полковник, оден - - як кажуть -- із запек, хотів відплатитися. Ми були коло Еперне й обходили околичні височини. Надходив вечір, і ми виспочивавшися цілий день, пере- ходили саме коло веж білого замку Бурсо, як полковник покликав мене. Він повів мене на бік -- тимчасом ставлено кріси в кізли -- і сказав мені своїм старим захриплим голосом:
»Бачите там на горі стодолу, на сім горбі з острим шпилем, де похожає сей драбуга російський вартовий з своєю мітрою?" |, Так то сказав я -- бачу дуже добре гренадира й стодолу." ,,Ну гаразд, ви, що зі старої гвардії, мусите знати, що саме той пункт Росіяне взяли передучора; і в сім моменті імператор ним найбільше займається. Він сказав мені, що се ключ до Ренсу, і воно дуже можливо. В кождім разі зараз заграємо Воронцову. В одинацять тодин вечера возьмете 2 сотні ваших заяців, наскочите на гвардію, уміщену в тій стодолі. Та щоби не викликати алярму, ви знесете їх штиками.
Він понюхав табаки і мене почастував; і стрягаючи по трохи останки, як ось саме я роблю, він говорив мені, а за кождим словом вітер уносив зерняти
Ви розумієте, звичайно, що я буду ось там, за вами, з моєю кольонною. Не стратите більше шісдесяти чоловіка, матимете ті шість армат, що он там уставлені... Ви обернете їх в бік Ренсу... одинацять годин... Оди- нацять з половиною становище буде наше. Т поспимо до трьох годин, щоб трохи відпочити по малій пригоді в Краоні, що не була, як кажуть, порохнява."
з Гаразд" -- сказав я й піщов з моїм другим поручником приготовити дещо наші вечерниці. Найважніше було, як бачите не робити гуку. Я зробив перегляд крісів і велів викрутити набої з усіх тих, що були наладовані. Потім я прохожався якийсь час з моїми сержантами, чекаючи хвилі. У пів десятої казав я їм одягнути на убрання пащі і кріси сховати під плащами бо щоб і не робити, як бачите сьогодні вечір, штик все видно, та хоч було цілком инакше темно як тепер, я не довіряв. Я обсервував маленькі стежки, обмежені корчами, що про- вадили до російської гвардії; туди казав я іти найвідважнішим очайдухам, яких я колинебудь мав під собою. Ось там в рядах є ще два, що
ми стрінули ідучи в гору, зникли без голосу, як очерет коли згинаєш його рукою до землі. Сей що стояв коло оружя, вимагав більше заходу. Він стояв нерухомо, кріє при нозі, а борода на крісі; сіромаха хитався як чоловік, що засипляє з утоми і ось-ось впаде.
Оден з моїх гренадирів обняв його і душив що сили, а два инші заколовши його кинули в корчі. Я надходив помалу і не міг здержати, признаюся, деякого зворушення, якого я ніколи не зазнавав в инших битвах. | Се був сором нападати на сплячих людей. Я бачив їх закута- них у плащі, освічених пригашеним ліхтарем, і серце мені сильно забилося. Одначе нараз, в хвилі чину, я побоявся чи се не слабість, як буває у трусів, я злякався що таки раз почув страх, і, взявши шаблю зпід рамени, увійшов перший як стій, даючи примір моїм гренадирам. Я дав їм знак, а вони зрозуміли його. Вони жинулися вперед на оружя, потім на людей нецачо шовки на череду. ОХІ Се була глуха і страшна різня. Штик пронизував, приклад убивав, коліно задавлювало, рука душила. Ко- жждий ледве виданий крик погасав під ногами наших вояків і ні одна голова не підвелася, не одержавши смертельного удар. При вході насліпо замахнув я поперед себе страшний удар у щось чорне і пробив його наскрізь. Старий офіцер, високий і сильний, з головою покритою білим волоссям, підвівся неначе привид, і по- бачивши що я зробив, крикнув страшно й ударив мене нагально шаблею по лиці і в сій хвилі під штиками упав мертвий. Приголомшений ударом між очи, я упав побіч нього і почув під собою конаючий, ніжний голос дитини: оТату"
Тоді я зрозумів моє діло і дивився на нього з глибоким зворушенням. Я увидів одного з тих 14-літних офіцерив, так многих у ро- сійських арміях, що тоді наступили на нас. Його довге кучеряве волосся спадало йому на груди, таке біляве, таке мягоньке як у жінки, і Його голова похилилася неначе він вдруге заснув. Його рожеві уста, розкриті як у малої дитини, неначе мали ще сліди молока кормиль- ниці; краса його великих синіх полу-відкритих очей була чиста, жіноча і мягка. Й взяв його на руки і його личко упало на моє закровавлене лице, неначе-б він мав сховати свою головку на шиї матери, щоби себе загріти; він тулився, здавалося, до моїх грудей, щоб утекти від своїх убивців. | Дитяча ніжність довірря і спокій солодкого сну спочивали на його мертві лиці. Ї він немов говорив мені: ,Спім спо-
з"Чи-ж се був ворог?" -- сказав я. Все те що "Господь вложив батьківського в серце кождого чоловіка зворушилося і задрожало у мені; я тулив його до моєї груди, і тоді почув, що притискав до себе рукоять моєї шаблі, якою (пробив серце сьому сонному ангелови. Я хотів схилити голову на його голову, та моя кров покрила його великими плямайи; я відчув рану на моїм чолі і пригадав собі, що її завдав мені його батько. | Я соромливо поглянув у бік і побачив тільки купу трупів. Мої гренадири тягли їх за поги і кидали на двір, забираючи лише набої. В сій хвилі увій-
