Ватрослав Яґіч
(Посмертна згадка)
З початком серпня м. р. помер у Віддні в 86-ім році життя патріярх славістики, вислужений професор віденського університету В. Яґіч, що слушно вважався найбільшим сучасним славістом.
Д-р В. Яґіч дожив довгого віку й до останньої хвилини був занятий науковою роботою, яка була його насушною потребою. Вельмишанований і визначений всякими почестями й титулами, — був між иншим членом багатьох Академій Наук, почетним доктором кількох університетів, членом б. австрійської Палати Панів і т. д., — помер Яґіч, як то тепер звичайно буває з ученими, серед дуже невідрадних матеріяльних обставин. Колишній заслужений автор високо цінених наукових праць, мусів перед смертю для зарібку розстатися з своєю цінною бібліотекою й зарабляти на хліб коректорською роботою та щойно по смерти удостоївся того, що його тлінні останки на державний кошт Югославянського Королівства перевезено до Вараждину, а його рідня одержала відповідні пенсії.
Ватрослав Яґіч уродився 6-го липня 1838 у Вараждині в Хорватії. Скінчивши віденський філософічний факультет, був від 1860 до 1870-го р. ґімназіяльним професором у Загребі, займаючись живо літературою й наукою. Із тих часів походять його „Граматика хорватської мови“, „Історія літератури сербського та хорватського народу“, праці про лицарський епос Сербо-Хорватів і про словінський переклад Євангелія та ряд розвідок з обсягу порівняної граматики славянських мов, які отворили йому карієру професора славістики.
В 1871-ім році його покликують на катедру порівняної граматики індоґерманських мов в Одесі, де він пробуває близько 4 роки й запізнається докладно з східно-славянським світом. В 1874-ім р. Яґіч переходить на важну позицію професора славістики до Берліна й розвиває звідси живу орґанізаційну діяльність між славянськими ученими, гуртуючи їх коло заснованого ним у 1876-ім р. „Архіву славянської філогоґії“ („Archiv für slavische Philologie“), який видавав і редаґував мало що не пів століття, бо до року 1920. Маючи звязки з українськими ученими, Яґіч притягає їх зараз до співробітництва в „Архіві“, в першій же мірі покійного професора харківського університету О. Потебню, якого він незвичайно високо ставив як ученого й якого науковим вислідами залюбки користувався у своїх працях і викладах. Крім Потебні в „Архіві“ друкують свої твори між иншим Житецький, Калужняцький, Верхратський, О. Огоновський, С. Смаль-Стоцький, Ганкевич, Козак, Корж, Франко, Колесса, Свєнціцький, Тершаковець і и.
Вже в молодому віці Яґіч вважається після старого Міклошіча найбільш авторитетним славістом, так що в 1880-ім році йому віддають катедру славістики у Петербурзі по визначному славістові Срезневському. В Петербурзі Яґіч входить у гурт московських учених, зґрупованих коло Академії Наук, і в нову сферу наукових інтересів. Попри студії над старославянською мовою та першими славянськими памятниками (між иншим зразкові видання Євангелій Ассеманового, Зоґрафського й Маріїнського та зразків старославянської мови, статті про Кирило-Методиївське питання і т. д.) Яґіч займається тут інтенсивно студіюванням старо-руської мови та старо-руських памятників, видає Новгородські Мінеї 1095—1097 р., переписку Добровського й Копітара та виступає з важними працями: „Изслѣдованія по русскому языку“, „Критическія замѣтки по истроріи русскаго языка“ (1889), а особливо „Четыре критико-палеографическія статьи“ (1884), де між иншим займається питанням, котрі старо-руські памятники виказують українські прикмети, спиняючися зокрема над так званими „галицько-волинськими“ памятниками. В двох останніх працях виступає рішучо проти т. зв. Поґодинської теорії й остаточно розбиває її, зєднавши собі її прихильника проф. Шахматова[1]. Одначе душею славістичних студій і інтересів стає Яґіч щойно від часу, коли по смерти Міклошіча його покликують 1886-го р. на катедру славістики до Відня, на якій він працював більше як 30 літ аж до свого спенсіоновання в 1918-ім році, виховуючи тут учений нарибок усіх славянських народів, що здавна вже звикли бачити у Відні центр славістичних студій. В тому часі Яґіч виступає з епохальною працею про перших славянських апостолів св. Кирила і Методія й про повстання церковно-славянської мови:
——————
- ↑ До цього диви Яґічеві: „Einige Streitragen“ („Archiv für slawische Philologie“, 1908).
