ціняєтьсн всупереч усім досвідам історичного і сучасного життя. Держав, що були-б побудовані на самім тілько племіннім принципі, або хоч головно на ньому, не було в історії; перша спроба доцільного будування таких держав звязана щотілько з останньою війною — спроба взагалі маловдатна. Політичні необхідности, господарські потреби і стратеґічні огляди рахувалися і рахуються дуже мало з племінним характером країни, якщо за ним не стоїть инша, принайменше рівнорядна державна сила. Землі з чужоплемінною людностю стають тілько тоді нестравним камінням у державнім орґанізмі, коли вони, під оглядом національної культури й економічного розвитку, перевисшають своїх завойовників, або коли за ними стоїть їх дядько, рідний і вірний, дужий і небезпечний. Коли одної з сих умов нема, і поки її нема, політичний розум велить національним меншостям по-змозі ладнати з своїми господарями, згідно з порадою, яку Бісмарк — у своїй величавій щирости — дав пруським Полякам три роки раніше[1].
Значить, етноґрафічний принцип уступає назад перед ґеоґрафічним, хоч і сей нераз паде жертвою політичних пристрастей, господарських жадоб і воєнних імперіялізмів — звичайно, не надовго. В чому-ж бачив Гартманн ґеоґрафічні основи російської імперії? В системі східноєвропейських рік. Ось і слабший бік його виводів. В дійсности, зі становища політичної ґеоґрафії, систем низинних рік далеко не те саме що систем височинних рік. Зокрема в історії Східної Европи її низинний і легко перехідний характер був далеко важніший ніж напрям її рік. Сей напрям не спиняв завойовників ще з часів скитських; а мав би сам по собі рішати про державні межі сьогодні, в добі битих доріг, каналів і зелізниць? Одним словом, моменти політичної сили і політичної необхідности перемагають господарські і комунікаційні огляди і, на широких низах, вони самі тілько рішають про простір і межі державних орґанізмів.
Та треба признати, що й автор почував недостаточність обох принципів, етноґрафічного і гидроґрафічного, тому у своїх проєктах ломить їх і підпорядковує чисто політичним вимогам. Так ось Балтійське Королівство мало-б складатися не менш як із пятьох племен та обіймати дуже ріжнородний систем рік. І Київське Королівство не мало бути чисто українське, тілько захоплювати ще більшу частину Білорусів. Воно й цілком оправдано. Зправди самостійної української держави неможливо подумати собі в межах самого тілько українського племени, а білоруська територія мусіла-б у першу чергу впасти жертвою української державности, як се було вже за галицько- володимирської доби, а частинно за Хмельниччини.
Видвигаючи ідею Дніпрового чи Київського Королівства, Гартманн і не думає покликуватися при сім на право національного самовизначення, як се недавно було в моді. Він навіть признає споконвічну політичну покірність Білорусів, і видко має деякі сумніви щодо самостійницьких змагань Українців, коли вимагає ранішого фактичного відмежування Наддніпрянщини, хоч на одно людське покоління, щоб дати змогу українсько-білоруській національній думці виробитися й у слід за сим рішити про потребу й користи державної окремішности. Одним словом, намічена переміна політичної мапи Східної Евроки не має ні дрібки з того модерного лукавства, що прикривається фразами про оборону малих народів, визволення поневолених, самовизначення і т. п. Ні, нова карта подиктована тілько інтересами Німеччини й Австрії, і кінець; Наддніпрянці і Прибалтійці по трьох десятках літ матимуть час роздумати, що для них краще, Надвислянцям не дозволиться й тілько. Німецька брутальність? Ні, тілько політична щирість — чеснота в устах Бісмарка, а провина в словах прим. Бетманна Гольвеґа.
Ми, Українці, не маємо найменшої причини нарікати на Гартманна за рішання про нас без нас, бо се вже так здавна завелося, що українська справа виринала на міжнароднім політичнім овиді звичайно тілько тоді, коли се лежало в чужім політичнім інтересі, себто завсіди як обєкт міжнародних взаємин, а не субєкт. Політична зрілість України, бажання її людности не мали при сім жадного значіння, або тілько декоративне. Се поясняє нам, з одного боку, всі дотерішні невдачі української політики, з другого боку — чому наші національні противники уважали українську національну ідею чужою інтриґою: раз польською, инший раз московською, то знав турецькою, шведською, мадярською, австрійською, німецькою і т. ин. І так воно, звісно, буде й далі, поки передбачувана Гартманном українська політично-громадська думка не виробиться, не з'ясує і не скристалізує національної ідеї, як еманації збірних інтересів і вислову збірної волі народу, і поки на місцях, серед самого народу, в його культурній, господарській і соціяльній будівлі, не виявляться і не дозріють необхідні духові і матеріяльні передумови незалежного державного життя. З сим моментом, і тілько з сим моментом, ми перестанемо бути самим лише обєктом чужих рахунків і змагань чи іграшкою обставин, а станемо міжнародним субєктом, що користується обставинами в межах і по мірі національної потреби.
Може найориґінальніша частина Гартманнових думок лежить у критиці „царгородського фантому“, — критиці, якої одначе не можемо назвати влучною. Поперед усього, дійсне жерело сього „фантому“ не лежить над Волгою, а над Дніпром. Тут видко його вже в часах Скитів,
- ↑ „Я думаю, що панове з тих частин краю, де переважає польська мова, загалом послужили-б краще своїй справі, колиб вони покищо підпирали краєвий й імперський уряди. Вони можуть здійснити свої ідеали, що лежать поза межами нашого державного істнування, тілько шляхом нещасної для нас війни. Та якщо така нещаслива війна буде, тоді сі панове таки матимуть користь з сього; так само мається з иншими відосередковими змаганнями. Ви можете отже спокійно вичекати воєнного успіху, а покищо можете спокійно і чесно служити державній громаді, в якій тимчасом, з Божої волі, живете, по глаголу: ,Починайтеся старшині, що має власть над вами‘. Пожиток, який можете мати з нещасливої війни для ваших протидержавних ідеалів,— він вам не втече… Стережіться тілько того гріха, щоб сю війну вже тепер малювати на стіні; бо надія що сим способом зможете її приспішити і спровадити, пуста й деремна.“ (Промова у пруськім соймі 15. III. 1885.)
