У самому Харкові есери були дуже ліві, меншовики — майже радянські, навіть українці (були й такі там у невеличкій кількості), ба навіть у міській раді також були представлені й виглядали порівняно пристойно. Всі вони порівняно приятелюють, приміром, разом виступали проти Корнілова, що, втікши з Бихова, пробивався на Дін.
Зате й більшовики, може, через відсутність опору, також були надзвичайно добросерді хлопці.
Після Києва, де ми закуштували пороху, Харків справив на нас важке вражіння. Харківським товаришам не можна було витлумачити потребу та доцільність рішучих заходів проти буржуазії. Вони ставилися до реквізиції редакції „Южного Края“ так само, як ми ставилися до анархічних „ексів“.
Щоправда, реквізицію провели безпосередньо самі члени Першого Радянського Українського Уряду, бо Харківська Рада відмовилася дати нам помешкання й довелося діяти самостійно.
Називали себе урядом, та самі до того ставилися трохи гумористично. Та й насправді: який же з нас був уряд без армії, фактично без території, бо навіть Харківська Рада нас не визнавала. Апарату жодного, треба все утворити з нічого. Простота звичаїв у той час взагалі була велика і плутанина розумінь також. Наприклад, жодним способом не щастило нам відокремити функції народнього секретаря фінансів від обов'язків касира. Та й взагалі в кожного цілісінький комісаріят, або, як тоді називано секретаріят, був у кишені.
Я приїхав, коли уряд було вже сконструйовано. Було ухвалено голови не обирати. Так і жили собі без голови.
Звичайно збори провадила Ївга Богданівна Бош. На посилення попрохали Центральний Комітет ВКП (тільки тоді він звався ЦК РСДРП (б) дати когось з більшовиків-українців. Нам надіслали Скрипника.
На першій нараді Народнього Секретаріяту, де був і я, обговорювано між іншим, як би ви думали, яку справу? — карний кодекс.
З кількох пунктів складався той кодекс і чого треба було в грудні 1917 року до цієї справи братися, докладно тепер вже не пригадаю, але ще й тепер яскраво пам'ятаю суперечки про те, яку можна припустити в Радянський республіці максимальну кару за найтяжчий злочин. Хтось запропонував десять років ув'язнення. Це з обуренням було відкинуто, як надто жорстокий засіб, і суперечка йшла за п'ять років і три роки. Вже не пригадаю, що саме було ухвалено.
У Харкові я перебув тільки днів зо два. З Петрограду було одержано пропозицію послати до Береста свою делегацію. Цього домагався і сам Український Уряд, бо в Бересті разом з російською була й делегація Центральної Ради. І виходила велика плутанина: то радянські делегати з радовцями діють
