Сторінка:Літопис революції. № 4 (37) (1929).djvu/162

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


погоджено, як одна сторона проти німців, то знову Центральна Рада провадить свою політику незалежно. Частіш виходило так, що Троцькому доводилося визнавати радовську делегацію за повноважне представництво України.

Ленін погоджувавсь з нашою думкою послати туди представника Радянської України. Нас про це сповіщено телеграфом, і почали намічати, кого б послати.

Було ухвалено поперше послати до Береста Медведева, що його вважалось за голову Центрального Виконавчого Комітету, його бо тяжко було витримати в Харкові. Брутальний, нетактовний чоловік, цілком не розуміючи обстанови, він робив силу дурниць і заводив нас у ніякове становище. До того ж у Бересті, як український есдек, він міг нам бути корисний (замість меблі).

Для справжньої роботи послано було тов. Шахрая та мене.

Того ж дня ми виїхали. - Приїхали до Петрограду саме 1 січня 1918 року (за старим стилем). Я цього дня вперше побачив В. І. Леніна.

Він приймав у себе в кабінеті, у Смольному, на третьому поверсі. Почекальня була разом із тим і за канцелярію Раднаркому. Апарат там було не налагоджено, мало чим краще, як у нас у Харкові. Все тут робилося більш ніж просто.

Без довгих церемоній ми зайшли до Ілліча. Він дуже цікавився українськими справами й прохав нас розповісти докладніш про київські події, що являє собою Центральна Рада, як ми організувалися, що гадаємо далі робити. Тоді почав казати про те, як нам слід поводитись у Бересті.

Медведів, що любив поговорити й похвалитися, протягом цілого часу втручався до нашої з Леніном розмови (мені, як питомому киянинові та основному членові делегації, найбільше довелося з ним говорити). Зупинити Медведева не було жодної можливости, він розперезався, почав на всю губу „заливати“, переходячи при цьому на українську мову.

Мені довелося шарпати його за поли піджака під столом.

Ілліч зауважив мій маневр та й пише мені коротеньку записочку:

„Хай говорить... Він цікаво бреше. Тільки потім зайдіть до мене, ми побалакаємо докладніше“.

Я вже більше Медведеву не перешкоджав. Не знаю, як Ілліч ним, але він Іллічем був дуже задоволений.

— От людина,— казав він,— ніхто ще так уважно мене не слухав! А ви ще й перешкоджали...

Володимир Ілліч запропонував нам перечекати у Смольному до другого дня, щоб він міг обміркувати становище й дати нам свої вказівки. Ми вийшли, попрохали когось, хто сидів у почекальні, показати, де нам переночувати. Нас відпровадили до інститутського дортуару Температура там була—8°. Я залишив своїх товаришів розташовуватися, а сам повернувся до Ілліча,