Ми з ним ще побалакали з півгодини. Він сказав, що ми добре зробили, наважившись утворити Всеукраїнський Центр, ухвалив наш план оголосити рішучі військові дії проти Центральної Ради. Дав наказа Антонову - Овсієнкові, що був посланий до Харкова організувати боротьбу з Каледіним, підтримати нас проти Центральної Ради.
А до Бересту Володимир Ілліч запропонував мені не їхати.
— Досить буде й двох. Однаково Троцький буде за всіх говорити. Вам не варто там сидіти, краще тут у нас лишитися, а то ми нічогісінько не знаємо, що на Україні діється, й, напевно, раз - у- раз дурниці робимо.
На тому і стали.
Виправив я своїх товаришів до Бересту, а сам лишивсь у Смольному. Харків на таку комбінацію погодився й запропонував оформити мене, як офіційного представника України при Раднаркомі РСФСР.
Наскільки пам'ятаю, тов. Скрипник, що приїхав на той час до Харкова, особливо обстоював, щоб усе було юридично оформлено. І він мав рацію. Раднарком РСФСР ще й до того часу погано розумівся на українських справах і остаточно не рішив, кого підтримувати — нас чи Центральну Раду.
Між іншим, Володимир Ілліч, а надто Сталін, що, як відомо, керував усіма національними справами, мали інформації з України не лише від нас, але й від есерів. Вже ми виїхали з Києва, туди відряджено лівого есера Прошіяна — нарком- почтеля.
Цей Прошіян, як виявляється, був у Центральній Раді, бачився з українськими есерами й повернувся до Петрограду цілком захоплений ними.
Він інформував Раднарком, що Центральна Рада — установа не така вже й погана, а головне—її можна завалити з середини, спираючись на ліве крило партії українських есерів, Що тоді було посилилося. До Київської Ради робітничих депутатів, де головував тов. Андрій Іванов, Прошіян зайти не Потурбувався.
Отже, Раднарком покищо не хотів себе зв'язувати певним рішенням щодо України й не поривав формально з Центральною Радою.
Я почав вимагати офіційного визнання. Після мало не тижневої тяганини, ухвалено, що Раднарком РСФРР нас визнає за законний Радянський Уряд, а мене заводять до Раднаркому РСФРР, як народнього секретаря в українських Справах з правом ухвального голосу в усіх справах, що стосуються України. В такій примітивній формі встановлено формально зв'язок між РСФРР та Україною.
