Цілком можливо, що політика Леніна щодо Центральної Ради та його нібито приязнь до есерів у цій справі викликался саме потребою опанувати рішучу командну височину — ЦВК _РСФРР.
З цього погляду його політика була правильна. І вже справою наших більшовиків, українських, було викрити й зірвати есерівську авантуру на Україні.
В українських справах довелося мені в Петрограді клопотатися з приводу суперечки між Харківським комітетом більшовиків з тов. Артемом на чолі та тов. Антоновим - Овсієнком.
Останній був тоді в Харкові з невеликим загоном матросів Балтфлоти. Він із Харкова організував боротьбу з Каледіном на Дону.
Як і всюди в ті часи, єдности дій не було..Кожен-сам за себе.
Влада на місцях, а в даному разі Харківська Рада дуже косо позирала на непідлеглого їй тов. Антонова. Антонів також не дуже то вважав на Харківську Раду, а надто тому, що Харківська Рада, як вже казав вище, була дуже своєрідна.
В Харкові не було Жовтневої революції.
До радянської влади перейшли телеграфом: довідалися, що в Петрограді та Москві сталася революція, і оголосили себе, владою.
Та в Раді як були меншовики, есери та українські націоналісти, так вони й залишилися. Ніхто не вийшов, ніхто серйозно не заперечував.
Міськими справами керувала міська дума, де більшовики являли собою меншість.
Одно слово, вийшло дуже поважно й благородно, а для буржуазії аж ні трішки не сутужно.
Проте сама буржуазія була іншої думки. Вона мала себе за дуже покривджену, повела тактику підкопу під радянську владу, закривала заводи, утворювала локавти та не платила робітникам грошей.
Націоналізувати підприємства не було рації, бо не було коштів видавати платню.
Тов. Антонів (до речі кажучи, не простий командир частини, а член Раднаркому РСФРР) наважився втрутитися до цієї справи й підштовхнути харків'ян на рішучіші дії щодо буржуазії.
Здається, була в нього й така задня думка, щоб перехопити дещицю й для свого загону.
Антонів запропонував накласти на буржуазію контрибуцію.
Харківська Рада на це не пішла.
Тоді сам Антонів узяв це на себе...
