українці, то хай їм біс — нехай роблять, що сами хочуть. А тут, у нас, у південно - промисловім районі, треба просто організувати радянську владу, що підлягає безпосередньо Петроградові, і жодної України не вигадувати.
Він доводив, що утворювати Україну, хоч би й радянську, це значить відкидати принцип-диктатура, пролетаріяту.
— Натомість, — каже, — силуються встановити диктатуру правобережного мужика!..
Ілліч слухав, посміхався, але визначно не висловлювався. Він під цей саме час провадив гру з лівими есерами у справі "радянізації“ Центральної Ради.
Проте все ж таки висловлювався в такім напрямку, що нічого реакційного в Радянській Україні не має і що, може, нам таки справді доведеться її будувати, включаючи туди й донецьке робітництво. Саме тому, щоб і Україна була радянська!
— Та проте, — каже, — вам там, на місці, видніше...
Хитрий був, старий..
Сталін у цій справі висловлювався виразніше і, розмовляючи з тим же Артемом у моїй присутності, вказав на приклади Литви та Чехо - Словаччини, де національна культура так само довгий час була в занепаді й жевріла тільки по темних селах, але проте ж згодом відродилася.
Сталін вважав за дуже можливе, що такий самий процес відбудеться на Україні, і казав Артемові, що це дурне — ставити собі завдання русифікувати країну. А надто, що як за українську мову можна селянство притягти на бік робітника, то це конче треба зробити. В кожнім разі Артемові не пощастило досягти у Петрограді, в ЦК партії, директив розпуску українського радянського центру, як він того хотів. Тоді він подався на Україну організовувати славнозвісну Донецько- Криворізьку республіку.
Мені тоді пощастило. Роботи великої в представництві України, звичайно, не було, опріч щоденних переговорів із Харковом прямим, дротом. Найчастіше мова йшла про харч, і цікавилися кожним вагоном. Я дуже добре пам’ятаю, як, Ілліч Турбувався і сам посилав на всі боки людей та телеграми, Розшукуючи п’ять вагонів хліба, що йшли для Петрограду й Загубилися десь у дорозі.
Від п’яти вагонів хліба залежала доля Радянської влади.
Більшу частину дня я висиджував у Іллічевим кабінеті, виконуючи фактично обов’язки його секретаря. Він доручив мені розібрати деякі справи, ознайомитися з деякими питаннями, щоб потім стисло все йому розповісти.
Тут же в кабінеті, де я сидів, він приймав різних відвідувачів; а треба сказати, що відвідувачів була сила - силенна,
