Сторінка:Літопис революції. № 4 (37) (1929).djvu/244

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Через деякий час після нашої стрілянини, денікінці вислали свою розвідку в село Орлівку, яка прибула туди — як кажуть селяни — за годину після того, як з нашого боку стихла стрілянина, а через деякий час слідом за розвідкою в Орлівку вступило вже два полки денікінської кінноти.

Другого дня ранком (точно дати не пам’ятаю, але це було в першій половині вересня 1919 р.) денікінці спробували прорватися до Чернігова й понеслися в атаку двома колонами на Червоних козаків, що займали позицію в той час між селами Грабівка, Слобідка й Будище.

' Спочатку денікінцям пощастило; під селом Слобідкою вони наскочили на одну сотню червоноармійців - піхотинців, видно їх вони застали несподівано й порубали на капусту; тільки частина цих червоноармійців встигла сховатися в болоті й так урятувалася.

Маючи перемогу, денікінці кинулись і на Будище. Але тут Червоні козаки влаштували їм добренну зустріч. Не один десяток обдурених генералами чеченців залишився лежати в болоті біля Будища й Слободки.

Після такої зустрічі денікінці „потягли“ назад верстов на 50 і спинилися тільки за 12 верстов під Ніженом у містечку Веркиївка. В кожному селі озвірілі денікінці вішали на телеграфних стовпах по декілька душ селян, запідозрюваних у більшовизмові. В селі Дроздівці вони повісили біля самого будинку сільського попа, колишнього офіцера царської армії Білана, за те тільки, що той був не в армії Денікіна, а дома. Селяни, які бачили це, ще додають про це так: піп, побачивши Як збираються вішати людину, вийшов з свого двору з хрестом й став благословляти на смерть того, в кого вже висіла на шиї петля.

Не дивлячись на свою численну більшість, денікінців під натиском Червоної армії й партизанських загонів з містечка Веркиївки вибито й вони відступили на Ніжен. Весь час свого пробування у Веркиївці й у інших селах денікінці грабували, ґвалтували жінок, дівчат і навіть дітей.

Всюди, де був маленький кущик лісу, або болота, можна було бачити табір переляканих жінок, дівчат і дітей, що ховалися по декілька день під холодним осіннім дощем від „культурної“ армії.

*  *  *

Вже декілька тижнів минуло з того часу, як почалося бойове життя червоних партизан. З розпорядження командування Червоної армії партизани займали передні позиції протягом сотен верстов у таких лісних місцях, де реґулярному військові зоставатися надовго було неможливо. Наказано партизанам руйнувати тил ворога, не давати йому змоги налагодити свого апарату влади. То в одному місці, то в другому—