ючи національних завдань, намагалася підпорядкувати їх загальним завданням клясової боротьби й бути послідовно революційною та інтернаціональною. Кажу — намагалася тому, що довго ще — хто довше, а хто швидше — позбувалися націоналістичних пережитків або настроїв. Про це свідчить хоч би й те, що остаточний вступ до комуністичної партії окремих членів колишньої московської організації припадає на 1918 рік, за одним-двома винятками, коли перехід до РСДРП(б) стався в кінці 1917 року. Треба було, щоб національний визвольний рух наочно показав і другий бік свого обличчя — реакційний, контр-революційний.
З другого боку, московська уесдеківська група ввесь час відчувала на собі вплив загальноросійського соціял-демократичного руху, дехто з неї навіть був персонально зв'язаний з цим рухом. Отже й боротьба, що точилася в російській соціял-демократичній партії між більшовиками й меньшовиками, ще задовго до революції мала відгук і серед московських уесдеків. Одні з них поділяли окремі думки, або тільки співчували, симпатизували більшовикам, інші меншовикам. Були, звичайно, й такі, що майже не мали ніякого уявлення про більшовиків і меншовиків, і взагалі мало виявляли цікавости до загально-російського соціял-демократичного руху. Були й зв'язки у нас із російськими організаціями: принаймні товариші, які відчували на собі деякий вплив більшовиків, мали деякі зв'язки з московськими більшовиками, пригадується через якусь Єлізавету Петровну, що з нею був зв'язаний член нашої групи, небіжчик Ласман Євген.
Очевидно, у опортуністично настроєної частини були зв'язки з меншовиками. Невиразність і безпринципність, які панували в УСДРП, по суті меншовицькій чи опортуністично-націоналістичній, тільки більш безпринципній, ніж меншовики, дозволяла в ній різним настроям і відтінкам існувати поруч, без особливої боротьби. Так воно й було у Московській організації, що мала революційні традиції мало не з 1905 року. Принаймні, коли автор цієї статті вступав до неї 1912 р., то вона мала вже солідне минуле. Недивно, що в цій групі було декілька товаришів, які провадили боротьбу з націоналістичними й опортуністичними проявами в організації, що не позбавляло їх від внутрішньої боротьби з деякими націоналістичними пережитками, які ще в тій або іншій мірі жили в них самих. Настрої їхні були невиразні й неясні, ні більшовиками, ні меншовиками вони себе не вважали, гадаючи, що в УСДРП такого поділу не має. Але серед них були такі, що щиро намагалися бути справжніми революційними соціял-демократами.
Отже, після цього, на нашу думку, ясно стає, в якій мірі можна слово „ліві“ вживати до лівої частини московської групи УСДРП.
