Сторінка:Літопис революції. № 4 (37) (1929).djvu/333

Далі, декілька фактичних завважень до статті Попова. Робота Московської групи УСДРП до революції 1917 року провадилась переважно серед студентської молоді. Тільки перед революцією, після того як московська група встановила тісні зносини з петербурзькою, що провадила досить жваву роботу серед салдатів, і до Москви приїздив з Петербургу тов. Гайдар^[1], який зробив нам доповідь про роботу петербурзької групи українських есдеків, особливо серед салдат, ми зав'язали зв'язки з салдатами 56 полку й мали на думці розпочати роботу серед них. Але серед студентства роботу провадилось енерґійно. Для неї були досить сприятливі умови. Справа в тім, що при кожній вищій школі існували українські земляцтва, на чолі яких стояли, здебільшого, есдекі й есери, або, принаймні, люди, що співчували їм. Ці земляцтва були тими організаціями, які постачали сирий матеріял есдеківській та есерівській партійним організаціям, для обробки якого було утворено „міжшкільну українську громаду“, про яку згадує Попов і яка справді мала назву: „Українська студентська соціялістична громада“. В громаді читано реферати, відбувалися дискусії, особливо між українськими есдеками та українськими есерами. До речі, з питанням „що раніш: національне чи соціяльне визволення“, московська уесдеківська група зіткнулася вперше задовго до революції — його підносили в соціялістичній студентській громаді соціялісти-революціонери, зокрема Шраг, 1915—1916 р., і нам доводилось проти них гостро виступати. Пізніше Винниченко переніс це питання в саму партію, порушивши його в нашій організації.

До революції Винниченко трохи інакше ставився до цієї проблеми, виявляючи певний радикалізм і одмежовуючись од відверто-шовіністичних течій української громадської думки, як про це правдиво зазначає Попов. Наведу тут цікавий уривок з гектографованої брошури „Наші орієнтації, самостійність та соціял-демократія“, виданої УСДРП, що її писав Винниченко.

Викриваючи буржуазність і шкідливість австро-німецької і взагалі будь-якої державної організації (російської також), обороняючи позиції соціял-демократії, Винниченко писав:

„… Ми, соціял-демократи, ставимо метою своєї громадської діяльности соціялізм. Для нас це єдина мета. Це є для нас повнота життя, ідеал і необхідність. Все інше, включаючи й національність, є момент, входящий в це поняття, національність є тільки засіб досягнення нашої єдиної мети. Коли б ми переконалися, що для нашої загальної мети краще, коли народ наш денаціоналізується, ми змогли б перемогти свої звички, свою любов до рідного, звиклого, винесеного з дитинства, ми знайшли б у собі мужність пожертвувати зайвим чуттям для вищого,

——————

1. Потім був член КП(б)У, але з партії вибув.