Сторінка:Літопис революції. № 4 (37) (1929).djvu/334

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


більшого й кращого. Розуміється, переконати нас ніщо не зможе, бо весь досвід народів на протязі вселюдської історії говорить за те, що тільки в національних формах і є світовий проґрес. Але ріжниця між нами і самостійниками та, що для них національність є самоціль, єдина найголовніша мета. Вони від неї не відмовляться ні за які цінності вселюдського життя. Для них краще, щоб український народ до кінця віків жив у соціяльному безправ’ю, злиднях, поневірянню, але національно самостійний; краще йому бути темним, дикунським, нещасним народом та самостійним, ніж загубити свою національність і бути дужим,, здоровим, гарним і здатним до щастя. І звідси ясно, що вони люблять не народ, не ту реальну, темну, понижену Україну, яка, власне, й потребує ратунку, а себе в своїй мрії, свої почування, спомини, вражіння, самолюбство, гордість національну. Тому можна зарані уявити собі, що,, добившись самостійности, вони на тому і спиняться, — їм нема куди далі йти. Нічого дивного не буде, коли з цих „революціонерів“ вийдуть також самі оборонці капіталістичного ладу, яких ми бачимо в кожній національно- самостійній нації. Правда, самостійники, самі вчуваючи в собі це, часто прибирають собі назву соціялістів, щоб мати серед мас більше довір’я. Але видно пана по халявах. Таких підмитих соціялістів легко пізнати по їх ділах.. Вдивіться в них — і ви побачите там кого хочете: і шовіністів, і монархістів, і простих авантюристів[1]).“


Такі думки не йшли всупереч з настроями „лівих“ в московський організації УСДРП, і закидати Винниченкові в шовінізмові й авантюризмові нікому з нас не спадало на думку тоді. До революції, коли головне завдання було усунути загальнодержавні політичні умови самодержавного ладу; який, висловлюючись словами Винниченка, „тримав століттями в своїх пазурах всі нації й народи Росії“, незгоди з Винниченком не виявлялися виразно, вони приховані були за голосними словами, на які він такий мистець.

Становище міняється після революції, коли повалено царизм і для всіх народів Росії настає час вільного життя й визволення від соціяльного поневолення й кривд. Тоді національні почування, самолюбство й гордість у Винниченка стали брати гору над інтересами українського народу, над „пониженою Україною“, не кажу вже про пролетаріят. Винниченків соція- лізм — це був соціялізм емоціяльний, коли можна так висловитися, настрійний. Отже, національні настрої штовхнули його з революційного шляху на шлях націоналізму й авантур. Всі побачили халяви самого Винниченка. Бажаючи бути чесним із

  1. У автора випадково збереглася тільки половина цієї брошури.