Андрій. Це звичайний гас. Натрій горить ще дужче ніж магній; його не можно навіть лишати на воздусі, бо натрій обертається у окись, як кажуть — „окислюється“. Гас складається в углероду і водороду; кислороду ж там нема; через це натрій ховають у гасу, щоб він не окислився. Натрій такий жадний до кислороду, що навіть одніма його від води. Ось диви, я гашу на воду грудочку натрію.
Степан. Він бігає по воді, зменьшується, ростає; вибухнув і щез. Куди ж він дівся?
Андрій. Він воду розщепив на кислород і водород, одняв кислород від води для себе, це-б-то окислився, окись розійшлась у воді, а вільний водород летить угору. Я знов кидаю у воду натрію і придержую його на однім місті.
Степан. Жовте полумья!
Андрій. То горить водород. А полумья завжди робиться жовтим від присутности натрія. У цій воді червоний лакмусовий папір синіє.
Степан. Значіть, це основаніє.
Андрій. Ти уже знаєш це основаніє, натрій у воді дає їдкий натр.
Степан. А мабуть, натрій з кислотами дає цікаві состави?
Андрій. Дає солі. Звичайна кухонна сіль — це натрова сіль соляної кислоти.
Степан. Це якось дивно. Натрій таке гостре вещество, що навіть воду розщеплює, а його сіль можно їсти.
Андрій. Не забувай же ти, що елементи у составах зовсім змінюються. Сама соляна кислота для нас отрута, і натрій теж, а у злуці вони цілком перетво-
